Читати книгу - "Лазарус, Світлана Володимирівна Тараторіна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Братія каже, Теофіл перед смертю хворів. Чи не було чогось дивного у тій хворі?
Новонароджений упир у перші три дні після перетворення дуже мучиться: спливає кров’ю, іншими рідинами тіла, його корчить і лихоманить, він розгублений і не має спогадів, а тому страшенно небезпечний.
— Чого розпитуєш, брате? — незадоволено прорипів травник.
— Як же? Я у Теофіла келії живу, раптом і на мене та хороба перейде? — збрехав Тюрин.
Захарій подивився на сищика, поклав йому на груди руку, схожу на всохлу гілку, і, ніби заклинання, проспівав:
— Нехай життя завжди перемагає.
Кілька секунд потримав долоню там, де мало би битися серце, і скривився.
— Твоє тіло, брате, ні смерть, ні життя не бере, тож не бійся. А Теофіл застудився у сирих печерах. Було чого туди ходити, — буркнув травник і стукнув товкачем у ступці.
— Марко каже, що бачив на тілі у небіжчика дивні плями, ніби коросту, — не вгавав сищик, — то хіба від застуди таке буває?
— Не кажи при мені того, бо здобудеш славу безбожника. То святі рани! — очі Захарія спалахнули, ніби бурштин, крізь який сяє сонце. — Він Богом позначений!
«Ну хоч один справді вірує», — подумав Тюрин і вже у дверях зіштовхнувся з захеканим Назарієм. За ним пролізла руда макітра Топчія.
— Ви живі, шефе… брате Олександре? — проскиглив околодочний.
— Прикликає намісник! Терміново! — на одному подиху протарабанив молодий чернець. — А ви, брате Захарію, уклінно прошу, навідайте Протасія. Зовсім йому зле, — застогнав Назарій до травника.
*
Дорогою молодий чернець тільки й говорив, що про названого брата, повсякчас квапив і мало не розплакався, коли сищик намірився поговорити з Топчієм. Протасій захворів раптово. Заснув звечора, а вже сьогодні не зміг поворухнути кінцівками, ніби кров зупинилася у жилах. Недуга названого брата вибила з колії довгоносого ченця, навіть не поцікавився, хто це так пройшовся ребрами брата Олександра. Якнайшвидше хотів розв’язатися з дорученням і повернутися до Протасія.
Терміновий виклик до архімандрита не віщував доброго, а надто після «приємної» зустрічі з чорносотенцями.
— Теофіл був членом «Двоголового орла», — обдаючи часниковим духом, у саме вухо прошепотів Парфентій. «Обідав, бузувір, поки мені чорносотенці боки м’яли», — про себе обурився Тюрин, але вже не мав часу на з’ясування стосунків. — Поцупив гроші з каси, то його і нагнали.
— Я думаю, його сюди відіслали спеціально, щоб знайшов скарб Василя-пісника. А потім змусили піти на перетворення. Сила роду потужна. «Батько» який завгодно секрет відкриє «сину»-упирю. Думаю, ще й тому Теофіл завів знайомство з упирицею з Олександрівської. Василь-пісник погодився. Може, справді сприйняв як розвагу. Важко уявити, що коїться у голові в трьохсотлітнього упиря. Від старості навіть у десмодусів мізки плавляться. При перетворенні Василь десь помилився, тому на тілі Теофіла залишилися плями. А дивний запах — від коріння з келії, де копав. Як і задумувалося, Теофіл став упирем, але вирішив чинити по-своєму — вирив золото і втік. Нам же наказали шукати мощі. Нібито людиноподібні щось утнули. Завжди найлегше спихнути на нечисть, — роздратовано проказав Тюрин. — Але насправді їм потрібно, щоб ми знайшли гроші.
— Ви думаєте, це все архієреї на пару з двоголовцями вигадали? — аж присвиснув Топчій.
— Думаю, хтось вирішив, що розумніший за всіх, — відказав Тюрин. Назарію не було сили чекати, він схопив Олександра Петровича за руку і заходився тягти.
— Ще одне, — згадав відживлений і непомітно сунув Топчію подарунок від стовпника. — Нехай Гальванеску з’ясує, що воно таке.
Лишившись без своїх книжок, єдино як міг з’ясувати походження дивного «каштана» — передати до лабораторії доктора.
*
— Вам що було велено? — з порогу накинувся економ. — Знайти Теофіла. Живим, мертвим, переродженим!
— Воскреслим, — прошепотів еклезіарх і поклав широкий хрест на груди. Намісник осадив його гнівним поглядом. Внутрішній неспокій Амвросія видавав перекошений клобук. Тюрина зустрів малий собор за участі економа, еклезіарха й архімандрита. Навіть секретаря не було на місці, але сищик відразу помітив, що двері у службову кімнатку залишилися завбачливо прочиненими. І чиясь тінь уже нашорошила вуха.
— Що вам вдалося дізнатися? — запитав Амвросій.
— Що ви мене використовували і з самого початку не казали правди! — з порогу обурився Тюрин. Шрами досі нагадували про себе після бійки з чорносотенцями.
Намісник скривився, як з перекислого квасу. Еклезіарх схопився зі свого місця, економ зойкнув, як перелякана попівна.
— Я знаю, що ви дали завдання Теофілу знайти скарб Василя-пісника. А він перетворився на упиря і втік разом з грошима. Ви запросили мене, бо я розуміюся на десмодусах, так? — відживлений навис над столом намісника. — Але як ви взагалі додумалися спонукати його до перетворення?
— Про що ви говорите? Ви знаєте, на кого піднімаєте голос… мерзото! Я гадки не маю ні про яке перетворення, — заволав Амвросій. — Я хочу, щоб ви негайно пішли геть!
— З превеликим задоволенням, — Тюрин відступив на крок і вдав, що справді готовий піти. — Розбирайтеся самі з новонаверненим. Сподіваюся, ви знаєте, наскільки новонароджені упирі небезпечні у перший тиждень. Скількох людей у Лаврі він вип’є, перш ніж вирветься у місто? А коли вирветься, кияни всіх видів з цікавістю довідаються, як ієрархи разом з чорносотенцями зробили з людини упиря, щоб дістати легендарні скарби Василя-пісника, — останню фразу Олександр Петрович адресував персоні у службовій кімнатці. — Таким буде безславний кінець початку вашого служіння у Лаврі, — сказав уже Амвросію.
Намісник кілька секунд спопеляв Тюрина поглядом. Потім повагом підвівся і сховався у службовій кімнатці. Під злякані погляди економа й еклезіарха Олександр Петрович всівся у кріслі.
Чорносотенці хотіли отримати гроші Василя через голову намісника. Але він щось запідозрив. Тому і запросив для розслідування персону зі сторони. Мабуть, чув про те, як він зловив упиря-змовника, що хотів перетворити велику княжну. У будь-якому разі, намісник потрапив у неприємну ситуацію, і Тюрин хотів цим скористатися.
— Ви стверджуєте, що Теофіл став упирем? — Амвросій зашелестів одежами і знову повернувся на своє місце. Він зблід, але говорив спокійніше. Судячи з усього, чорносотенці теж не чекали на втечу Теофіла. — І як ви, в такому разі, збираєтеся його знайти? — намісник сплів пальці біля нагрудного хреста.
— Щоб знайти Теофіла, треба поговорити з Василем-пісником. І для цього мені потрібен доступ до ваших фінансових книг.
Тюрин обернувся до економа. Ієрарх надув щоки, а його очі нервово забігали.
— Я хочу знати правду про скарб упиря, про те, що він передав монастирю після постригу.
Намісник ледь помітно кивнув.
— І вважайте, що роблю «Двоголовому орлу» послугу, хоч міг би
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лазарус, Світлана Володимирівна Тараторіна», після закриття браузера.