Читати книгу - "Тільки твоя, Лія Роуз"

- Сказала таке - стара, - не погодилась Віра, яка розуміла, що жінка максимум старша від неї років на десять. Але в двадцять тридцятирічні і справді здаються старими. – Он глянь жодної зморшки немає. 

- То ботокс, - відмахнулась Лара від цього аргументу. – А знаєш стільки ці процедури коштують? Який чоловік буде таке весь час оплачувати?

- Коханий? – висунула версію Віра. – Закоханий?

- А отут в губах, бачиш, - тим часом продовжила Лара, збільшивши фото. – Тут явно філери. 

Вони ще пролистали кілька фото. І в кожному з них Лариса знаходила якийсь недолік.

- Кароче, ти ї й не конкурент. Точніше вона тобі! – констатувала Лариса і закрила соціальну мережу.

- А що як Антону Павловичу просто подобаються брюнетки? – видала останній аргумент Віра.

- Якби йому подобались брюнетки, то вчора б у нього на кухні не ти, а я б сиділа..і … а що ви там до речі робили? – пригадала, що так і не розпитала Віру як слід подруга.

- Вино пили, - зніяковіла Віра.

 - Ого! Та в нього точно були плани, - Лариса розсміялась і підморгнула подрузі. – Інакше чому б йому тебе підпоювати? Запав він на тебе!

- Чуєш, - Віра примітивши красивий кленовий листочок не втрималась, і забрала його з газону, а потім продовжила розмову: - А коли чоловік сказав, що зателефонує, коли він зазвичай це робить?

- По різному, - Лара знову ввімкнула телефон. – Чекай, сфотографую тебе з цим листям. На авку поставиш, - вона заклацала камерою, між тим продовжуючи розмову: - Якщо дуже зацікавлений, то відразу на другий день. А якщо вже отримав, що хотів, то – ніколи.