Читати книгу - "Академія Мірравель. Проти вітру, Анна Потій"

На моїх очах зілля почало змінюватися. Із завмиранням серця, майже не дихаючи, я спостерігала за тим, як коричневий повільно трансформується у зелений. У той самий трав'янисто-зелений, який мені й був потрібен! Невже в мене вийшло?! Я не вірила своїм очам.

— Так! Так! Я змогла! — закричала я на всю підземну лабораторію, добре, що ніхто, крім павуків по кутках мене не чув.

Схопивши протиотруту, я з усіх ніг побігла до архімагеси Мареви. Вона, як я й думала, сиділа у своїй лабораторії і теж працювала над протиотрутою.

— Архімагесо Марево! — я ледве могла дихати, в легенях пекло від швидкого бігу. — Я… У мене вийшло!

Архімагеса Марева здивовано підвела брови і, вставши з-за столу, підійшла до мене.

— Ось протиотрута, — я простягла їй флакончик із жовтуватою рідиною. — Перевірте.

Архімагеса Марева налила в чистий посуд трохи отрути, капнула в неї мою протиотруту й реагент і з цікавістю почала чекати, коли колір зміниться. У глибині душі я боялася, що помилилася і цього разу колір не зміниться, але мої тривоги виявилися марними. За хвилину зілля набуло необхідного відтінку зеленого.

— Неймовірно! — архімагеса підняла на мене повні захоплення очі. — Тобі вдалося створити протиотруту! Ти далеко підеш, Кетто. Ти обійшла мене. Вперше бачу таку талановиту студентку.

— Зілля — моя пристрасть, — я відчула, що червонію від похвали архімагеси.

— Розкажи мені, Кетто, що ти туди додала? Я стільки ідей перепробувала — все марно.

— Порошок із кореня зірочника, темно-синього, не блакитного, трохи сушеного північного смарагдового моху, а ще настій дубової кори треба було проварити окремо з насінням нічної парасольки, — я назвала ті особливі інгредієнти, які прийшли в мою голову перед сном. — Ну і ще всілякі дрібнички. Я зараз вам напишу повний список, дайте лише папір.

— Потім, — махнула рукою викладачка. — Зараз підемо до архімагеси Тіррени. Потрібно якнайшвидше передати протиотруту до лікарні. 

Я сподівалася, що архімагеса Тіррена візьме мене з собою до лікарні, але вона сказала залишатися в академії.

— Я тільки передам зілля, простежу, щоб воно подіяло і одразу повернуся. Ти зможеш відвідати подругу на вихідних. Зараз не потрібно плутатися під ногами у лікарів.

Я ображено насупилась, все-таки зілля створила я, отже, маю право бути при лікуванні, але сперечатися з архімагесою не стала. Її все одно не переконати.

— Тоді я зачекаю на ваше повернення тут, — зі свого кабінету їй не вдасться мене вигнати.

— Та будь ласка! — архімагеса Тіррена махнула рукою. — Ти знаєш, де чай із печивом.

Архімагеса Тіррена створила портал і через кілька хвилин від неї й сліду не залишилося. Ми зосталися в кабінеті ректорки удвох із архімагесою Маревою.

— Чаю? — запропонувала я по-хазяйськи. Мені не хотілося залишатися на самоті. У компанії архімагеси Мареви мені легше чекатиметься.

— Давай, — погодилася викладачка.

Коли я принесла чай із печивом і ми влаштувалися на дивані, архімагеса Марева несподівано запитала:

— Мені здалося чи ти справді в досить близьких стосунках з архімагесою Тірреною?

— Не здалося, — я сховала усмішку за чашкою чаю. — Я з її онуком зустрічаюся.

— Он воно що! — викладачка широко усміхнулася. — Він у бібліотеці працює, так?

— Так.

— Я рідко буваю в нашій бібліотеці, в мене вистачає своїх книг, але іноді заходжу. Він, здається, непоганий хлопець. Зовсім не схожий на свою бабусю. Я про характер.

— Так, — я більше не ховала усмішку. — Архімагеса Тіррена у нас вельми ексцентрична жінка.

На цих словах перед нами виник спалах світла і з порталу вийшла наша ексцентрична ректорка. Я мало не пролила на себе чай від несподіванки. Сподіваюся, вона не чула моїх останніх слів.

— Ну що? — архімагеса Марева перша підскочила з дивана, відставивши недопитий чай. Я встала слідом за нею. Ми дивилися на архімагесу Тіррену з нетерпінням.

— Все добре. Айні ввели протиотруту. Їй вже краще, але вона ще надто слабка. Її збираються протримати у лікарні до наступної п'ятниці. Але ніяких сумнівів, Айна видужає.

Я видихнула з полегшенням й знову опустилася на диван. Я так перехвилювалася, що в мене почали тремтіти ноги. Архімагеса Марева ще про щось розпитувала архімагесу Тіррену, але я їх не слухала. У голові дзвоном дзвеніла думка «я врятувала подругу!». Я потяглася за чаєм і, допивши його в два ковтки, відкинулася на спинку дивана і заплющила очі.

— З тобою все гаразд, Кетто? — через кілька хвилин мене вирвав з полону моїх думок голос архімагеси Тіррени.

— Так, — я розплющила очі, — просто перехвилювалася.

— Давай вип'ємо ще чаю та йди поспи. Тобі потрібно відпочити.

Я з подивом виявила, що архімагеса Марева вже пішла, а я навіть не почула. Архімагеса Тіррена забрала порожні чашки і зникла на своїй кухоньці. Я знову заплющила очі. Я справді втомилася. Хоч би не заснути прямо тут.

— Не спати! — я майже поринула у сон, коли архімагеса Тіррена повернулася з чаєм.

— Я не сплю, — я втомлено похитала головою, приймаючи з її рук чашку з ароматним трав'яним чаєм. — Бабусю Тіррено, з Айною точно все добре буде?

— Звичайно, — запевнила мене вона. — Я б не стала тобі брехати. Ти молодець, Кетто. Ти створила дивовижне зілля з нуля. На тебе чекає велике майбутнє.

— Сподіваюся, — мені стало так тепло від її похвали.

Зробивши кілька ковтків, я відставила чашку і знову відкинулася на спинку дивана. Треба було б повернутися до своєї кімнати, але так не хотілося вставати. Я просто посиджу ще кілька хвилин тут, а потім піду… Тільки не встигла я заплющити очі, як сон остаточно зморив мене. 

Прокинувшись, я не відразу зрозуміла, де знаходжусь: у напівтемряві кімната здавалася незнайомою, плед на мені теж був чужий. Скинувши з себе плед, я сіла, вдивляючись у темряву і згадуючи вчорашній день. Точно! Ми пили чай у кабінеті архімагеси Тіррени, і я, здається, заснула. Але чому вона мене не розбудила? Їй стало мене жаль? І скільки зараз часу? Я вже хотіла прикликати світлову кулю, щоб знайти годинник і вибратися з кабінету ректорки, як тут вона сама прийшла прямо з кухні.