Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том другий"

— А як ви дивитеся на Сент-Вінсента?

— Це тут ні до чого. Скажу вам, одначе, по щирості, що згоден з нею в цьому питанні. Та не в цьому річ. Що ви тепер думаєте про це?.. про неї?

Замість відповіді Фрона підійшла до гурту, що чекав на них. Люсіль все придивлялася до виразу її обличчя.

— Він вам сказав?..

— Сказав, що я вклепалася, — відповіла Фрона. — І я гадаю, що він має слушність. — Потім додала усміхаючись: — У всякому разі, я поки що вірю на його слово. Зараз я… я не можу всього до ладу обміркувати, але…

Цю мить капітан Александер нагадав собі якийсь весільний жарт і відвів полковника до грубки, щоб там йому розказати. Ванс і собі пішов за ними.

— Це вперше, — сказала Люсіль, — і має для мене далеко більше значення, ніж… ніж для більшості інших жінок. Мені страшно. Я так боюся. Але я люблю його, справді!

А коли чоловіки, посміявшися з жарту, вернулись до них, Люсіль, схлипуючи, приказувала:

— Люба моя, люба Фроно!

Але тут, у цей найслушніший момент, до кімнати без стуку увійшов Джекоб Велс, у шапці й рукавицях.

— Непроханий гість! — сказав він замість привітання. — Все вже закінчилось? Так? — І він з головою заховав Люсіль у своєму ведмежому хутрі. — Полковнику, вашу руку. Перепрошую, що я так вдерся, але можете й ви перепросити, що мене не попередили. Ну, годі, кінчаймо. Здорові були, Корлісе! Добридень, капітане!

— Що я наробила! — бідкалася стиха Фрона і, зникнувши теж під полами батькового хутра, мало не до болю стисла йому руку.

— Мусив і я пристати до твоєї гри, — прошепотів він. Рука його міцно, справді вже до болю, стисла доччину руку.

— А тепер, полковнику, не знаю, які у вас заміри, та й знати не хочу. Відкладіть їх. У мене в господі мається бути невеличка вечірка, та ще й до того є єдина за Полярним колом скринька справжнього шампанського. Ви, звичайно, з нами, Корлісе, а також… — Його погляд, майже не зупинившись, проминув капітана Александера.

— З радістю, — надзвичайно швидко відказав той, хоч найвищому урядовцеві Північно-Західної території вистачило часу зважити можливі наслідки такого досить неофіційного вчинку. — Маєте карету?

Джекоб Велс, сміючись, показав ногу в мокасині.

— То піхотою? Ні в якому разі! — Капітан рвучко кинувся до дверей. — Санки будуть готові як стій! Троє санок з дзвіночками.

Таким чином, передбачення Трезвеєві блискуче справдились. Мешканці Доусона тільки очима кліпали та роззявляли роти, коли впізнавали, хто це, як вітер, летів головною вулицею на трьох санках із дзвіночками, з трьома полісменами в червоних уніформах, що вимахували довгими батогами.

— Ми житимемо тихо, — казала Люсіль до Фрони. — Світ не кінчається в Клондайку, і на нас ще чекає краща доля.

Та Джекоб Велс був іншої думки.

— Нам треба це налагодити, — переконував він капітана Александера, і той заявив, що він не відступиться.

Перша вибухла обуренням місіс Шовіл, підбурюючи й інших жінок, і вже не припиняла своєї сейсмічної діяльності.

Люсіль же бувала тільки у Фрони. Але Джекоб Велс, що взагалі рідко коли ходив у гості, тепер частенько пересиджував у полковника Трезвея при коминку та й сливе завжди приводив кого-небудь з собою. «Що ви думаєте робити сьогодні ввечері? — питався він, випадково здибавши знайомого. — Нічого? То ходім зі мною». Часом він вимовляв ці слова з невинним виглядом, а часом очі його з-під кошлатих брів задерикувато блищали, — однак рідко не вдавалося йому привести з собою того, на кого він замірився. Ці чоловіки мали жінок, і таким чином у таборі опозиції утворювався розбрат.

До того ж у полковника Трезвея в домі було ще дещо, крім легкого чаю та пустого базікання, і кореспонденти, інженери та просто мандрівці переїжджі старанно топтали стежку до нього, що її проторували найвпливовіші в Доусоні люди. Так поволі Трезвеєва господа почала набувати значення, і, маючи підтримку з торговельного, фінансового та офіційного боку, вона нарешті зробилася осередком громадського життя.

Єдиним неприємним наслідком цього всього було те, що життя місіс Шовіл та ще деяких представниць її статі понуднішало і що віра цих матрон у деякі перестарілі традиції та звичаї схитнулася. Бо ж треба мати на увазі, що капітан Александер, як вищий урядовець, мав велику вагу в країні, Джекоб Велс, із свого боку, був голова Компанії, а місцева громада давно вже була тієї гадки, що нехтувати волею Компанії не гаразд. Отож минуло небагато часу, і в ворожому таборі залишився невеличкий тільки гурток, чоловік із півдесятка, і на них просто рукою махнули.

РОЗДІЛ XXII

Навесні з Доусона почалося справжнє переселення. Одні — тому, що мали заявки, інші тому, що їх не мали, закупили всіх годящих собак і вирушили до Даї останньою кригою. Випадково з'ясувалося, що більшість собак належить Гарнеєві.

— Виїжджаєте? — запитав його Джекоб Велс одного дня, коли північне сонце вже починало й пригрівати.

— Мабуть, що ні. Я заробляю тут по три долари на парі мокасинів, що закупив свого часу, не кажучи вже про чоботи. Знаєте, Велсе, ви добре-таки підвели мене тоді з цукром, одначе я й вам загнув карлючку!

Джекоб Велс посміхнувся.

— Я теж не в тім'я битий, — провадив далі Гарней. — От скажіть-но, маєте ви гумові чоботи?

— Ні. Всі розпродано, ще до зими. Дейв тихенько засміявся.

— А я те товариство, що їх закупило.

— Не може бути! Я видав особливого наказа, щоб його гуртом не продавали.

— Так воно й було. Що чоловік, то й пара, а що пара, то й чоловік. І всього пар двісті. Але всі ті покупці купували за мої гроші, тільки за мої, — інших там не було. Може, кажу, чарчину? Будь ласка. Ну, то я з дорогою душею. А сам торбу лишень підставляю. Хоч і дорожче, та нічого, мені воно не вадило, А ви питаєте, чи я виїжджаю. Ні, цього року ні. Новачків же он прибиває!

Страйк на Гендерсоні в середині квітня закрашувався на щось сенсаційне, і Сент-Вінсент поїхав на річку Стюарт. Трохи згодом Джекоб Велс, мавши на оці ущелину Галагер та ще мідяні копальні на Білій річці, теж прибув сюди разом з Фроною, бо ця подорож була не так ділова, як гулянкова. Тим часом Корліс та Бішоп, об'їхавши за який місяць Мейо та Макквещен, звернули на ліву притоку Гендерсону, де треба було оглянути декілька заявок.

В травні настала справжня весна, так