Читати книгу - "Точка Обману"

Фонд був чимось на кшталт спілки приватних космічних компаній. Він представляв інтереси космічних підрядників, підприємців та багатих авантюрників — усіх приватних організацій, зацікавлених у виході в космос. Вони зазвичай критикували НАСА, стверджуючи, що космічна програма Сполучених Штатів вдасться до нечесних бізнесових прийомів, щоб перешкодити приватним компаніям організувати запуск космічних кораблів власними силами.

Наразі ФКК, — продовжила Тенч, — об’єднує понад сто великих корпорацій та декілька дуже багатих підприємств, які Нетерпляче чекають ратифікації закону про комерціалізацію космосу.

Габріель замислилася. Цілком очевидно, що ФКК був дуже зацікавлений у підтримці виборчої кампанії сенатора Секстона, хоча останній і намагався триматися на певній відстані через їхню суперечливу лобістську тактику. Нещодавно ФКК публічно виступив з гучними закидами, звинувачуючи НАСА в тому, що вона фактично перетворилася на незаконну монополію, чия забезпечена владою здатність працювати збитково і не прогорати була кричущим прикладом нечесної конкуренції щодо приватних фірм. Як заявляв ФКК, щоразу, коли телефонна компанія «АТ&T» хотіла запустити власний супутник зв’язку, декілька приватних космічних компаній погоджувалися виконати це замовлення за помірну ціну 50 мільйонів доларів. На жаль, у справу завжди втручалася НАСА і пропонувала запустити супутник лише за двадцять п’ять мільйонів. І це тоді, коли собівартість такого запуску для НАСА складала вп’ятеро більшу суму! Працюючи у збиток, НАСА, таким чином, зберігає свою монополію в космосі, стверджували юристи ФКК. А розплачуватися за це доводиться платникам податків.

— На цьому фото видно, — сказала Тенч, — що ваш кандидат потайки зустрічається із представниками організації, яка лобіює інтереси приватних космічних компаній. — Радниця президента кивнула на декілька інших документів, що лежали на столі. — У нашому розпорядженні також копії внутрішніх меморандумів ФКК. У цих доповідних записках компаніям-членам фонду настійно рекомендують збирати великі суми грошей — відповідно до їхніх чистих активів — і переказувати на рахунки, контрольовані сенатором Секстоном. Фактично ці компанії об’єднали зусилля, аби проштовхнути Секстона на посаду президента Сполучених Штатів. З огляду на це можу припустити лише одне: він погодився ратифікувати закон про комерціалізацію космосу та приватизацію НАСА в разі свого обрання.

Габріель недовірливо поглянула на стос документів.

— Невже ви хочете, щоб я повірила, ніби Білий дім має свідчення повністю незаконного фінансування виборчої кампанії свого конкурента, але чомусь тримає ці докази в секреті?

— А у що б ви повірили?

Габріель кинула на Марджорі Тенч гнівний погляд.

— Якщо чесно, то, враховуючи ваші здібності до маніпуляції, напрошується логічніше пояснення: ви намагаєтеся обдурити мене, використовуючи фальшиві документи та фото, скомпільовані якимось здібним співробітником Білого дому на його офісному комп’ютері.

— Таке може бути, згодна. Але це неправда.

— Неправда? Але тоді як ви роздобули цю внутрішню документацію? Ресурси, необхідні для того, щоб організувати її викрадення, явно перевищують можливості Білого дому!

— Маєте рацію. Ця інформація дісталася нам як несподіваний подарунок.

Габріель розгубилася, не знаючи, що сказати.

— І майте на увазі, — додала Тенч, — що у нас багато такої інформації. Річ у тім, що президент має чимало впливових політичних союзників, котрі зацікавлені в тому, щоб він залишився на своїй посаді. Згадайте, що ваш кандидат збирається скорочувати витрати скрізь і всюди, а насамперед тут, у Вашингтоні. Сенатор Секстон мав необережність заявити про необхідність безжального скорочення роздутого — на його думку — бюджету ФБР, представляючи його як класичний приклад марнотратства держави. Він зробив також кілька залпів по податковій службі. Певно, дехто у ФБР чи в податковій трохи занепокоївся такими «далекосяжними» планами.

Габріель зрозуміла натяк. Люди з ФБР та податкової служби Сполучених Штатів мали ресурси й можливості роздобути такі дані. А потім надіслати як подарунок президентові, щоб допомогти його переобранню. Але Габріель і досі ніяк не могла повірити, що сенатор Секстон здатен приймати незаконні пожертви на свою виборчу кампанію.

— Якщо це так, — виклично сказала Габріель, — у чому я сильно сумніваюся, то чому ви не зробили цю інформацію надбанням широкого загалу?

— А чому — як ви гадаєте?

— Тому що ці дані зібрано незаконно.

— Те, у який спосіб ми роздобули відомості, не має в цьому випадку ані найменшого значення.

— А я гадаю, що має. Цю інформацію не можна використати и ході судового процесу.

— До чого тут судовий процес? Ми просто влаштуємо витік інформації до мас-медіа, а подадуть це як історію з «достовірного джерела», супроводивши її фотографіями та документами. І Секстон вважатиметься винним, доки не доведе зворотне. А його кампанія проти НАСА стане важливим доказом того, що він бере хабарі.

Габріель знала, що це правда.

— Чудово, — сказала вона з викликом. — Тоді чому ви й досі не влаштували такий витік?

— Тому що це чорнуха. А президент пообіцяв не вдаватися до чорнухи і збирається дотримуватися своєї обіцянки стільки, скільки зможе.

Ага, можна подумати!

— Невже президент настільки шляхетна людина, що відмовляється опублікувати ці матеріали лише тому, що виборці визнають їх чорнухою?

— Це чорнуха для всієї країни. Вона зачепить десятки компаній, у яких працює багато чесних людей. Вона заплямує інститут сенаторства і погано вплине на моральний стан країни. Нечесні політики шкодять усім політикам. Американцям потрібна віра у своїх лідерів. Оприлюднення цих даних призведе до слідства, під час якого виявляться огидні факти, а один американський сенатор та декілька керівників великих компаній майже напевне загримлять за ґрати.

Хоча логіка Марджорі Тенч і була бездоганною, все одно Габріель сумнівалася в щойно почутих звинуваченнях.

— А який стосунок ця інформація має до мене?

— Міс Еш, коли ми оприлюднимо ці документи, вашого кандидата буде звинувачено в незаконному фінансуванні кампанії, він втратить місце сенатора і майже гарантовано потрапить до в’язниці. — Тенч зробила паузу. — Але цього може не статися, якщо...

Габріель помітила зміїний блиск в очах президентської радниці.

— Якщо — що?

— Якщо ви допоможете нам цього уникнути.

У кімнаті запала непевна тиша.

Тенч різко кашлянула.

— Послухайте-но, Габріель. Я вирішила поділитися з вами цією інформацією з трьох причин. По-перше, аби продемонструвати вам, що Зак Герні — шляхетна людина, для якої інтереси країни важливіші за особисту вигоду. По-друге, аби поінформувати вас про те, що ваш кандидат не такий гідний довіри, як вам здається. І по-третє, щоб ви пристали на пропозицію, яку я вам зараз зроблю.

— А в чому вона полягає?

— Я хочу дати вам шанс зробити правильний крок. Патріотичний крок. Усвідомлюєте ви це чи ні, але