Читати книгу - "Знак Саваофа"

Найдивнiше те, що цей прихiд Бориса навiть захопив її, додав упевненостi, i вона поволi, сама того не помiчаючи, почала вiдновлювати свої старi звички, перетелефонувала знайомим. Цiлий день дзвонила, сидячи у лiжку, серед гори глянсованих часописiв для геїв та лесбiянок, модних каталогiв, в диму десяткiв трьох недопалкiв; вона вiдновлювала свої вправи з музики, уперто тарабанячи неслухняними пальцями по клавiатурi, геть занедбавши свою зовнiшнiсть, тижнями не виходячи на вулицю, на люди, в хол, де хазяйнувала Єва, яка зараз зробилася для неї не вартiснiшою за iлюстрацiї, якi жужмом лежали пiд її ногами. Волосся її вiдросло, стримiло, як у справжнього хлопчиська, а рухи зробилися рiзкими. До неї натовпом посунули якiсь нафарбованi типи, дебелi молодицi з одвислими грудьми або без цицьок взагалi; транссексуали всiляких мастей, а також дiячi мистецтв, з довгими патлами, заслуженi й нi, зовсiм молодi й старi. Але це був уже iнший свiт, розумiла вона, нерухомо споглядаючи за тим, як копошиться люд, за iмiтацiєю свого, здавалося б, забутого свiту; вона нiколи не вiрила мистецтву, бо воно не приносить задоволення, а лише сiє сум’яття; так одного разу вирiшила вона, спостерiгаючи тоскний соснiвський пейзаж за вiкном. Служка винiс останнього п’яницю, а вона продовжувала сидiти перед широким екраном, у строгому чоловiчому вбраннi, але незаймана, як у першi днi юностi, коли плоть пече, а час зовсiм не настав. Вона смутно здогадувалася, що цей мiсяць, проведений серед її знайомих, серед оргiй, але без її участi, цей час вона наче намагалася щось пiдтвердити, те, якраз головне, чого її вихолощена вихованням iстота потребувала так, як напитися води. I думка про Єву прийшла сама собою. Вона знову з тиждень не виходила, а мастурбувала на Єву в лiжку, закутана у глуху тишу, що вiяла вiд сiрого одноманiтного пейзажу за вiкном. I тодi вона таки зiйшла вниз, ще не вiдаючи та не гадаючи, як воно обернеться.

I вона побачила Єву, яка гасала у мiдних потоках сонця, з розпущеним волоссям, у чоловiчiй сорочцi з розстебнутими верхнiми ґудзиками; пiд тканиною тремтiли вiд порухiв молодi груди, готовi вистрибнути, показати красивi соски, що пробивалися чiтким малюнком. Крапельки поту чи води намистом блищали у бiлоснiжнiй впадинi, рожевi уста вiдкритi й весь час усмiхненi. Рухи рiзкi, по-дитячому впевненi. Iлона зупинилася, вражена. Насолода захопила її, скула, пов’язала по руках. Тiльки через кiлька хвилин, тягучих, немислимо довгих, дивлячись на вiдкритi важкi дубовi дверi, де бабине лiто тягло срiбними пацьорками павутину, вона таки зрушила з мiсця i пiдiйшла до Єви. Iлона торкнулася її плеча i про щось заговорила. I далi пiшли днi, коли вона говорила, навiть не добираючи слiв, не пам’ятаючи їх, але весь час знаходячись бiля Єви, захоплена її голосом, її тугим тiлом, налитим молодiстю. Пiзно вночi вона поверталася до кiмнати, втративши спокiй, сидiла i слухала якусь схiдну приторну мелодiю, а у вухах її розсипалися тисячi звукiв, котрi нагадували розбитi у високому небi лiтаки, писк степових птахiв; звуковi галюцинацiї змiнювалися галюцинацiями запахiв: полину, гару, кровi, сперми. Але попри все Iлона вiдчувала себе до збудження щасливою. Вона навiть перестала вживати транквiлiзатори, мастурбувати. Iнодi напивалася. Єва виникала у неї перед очима як дiйснiсть, але туманно, далеко, Iлона iнодi розумiла, яка оманлива ця дiйснiсть; ця дiйснiсть нагадувала музику, що спiвали десь на хорах у церквi, — вiд останнього у неї тiльки йшов мороз по шкiрi. Вона ще не вирiшила, що це за почуття, але вiд слова «любов» її вiддiляло кiлька крокiв. Чим бiльше вона бажала Єву, тим злiшим i непривабливiшим видавався їй свiт, що мирно, ледаче протiкав за вiкном, у кiмнатах цього будинку. Одного дня вона наважилася i написала коротеньку, але змiстовну записку Євi. Наступним днем вона помiтила, що Єва не дивиться в її бiк, намагається вiдвести погляд. Рухи у дiвчини стали плавнiшими, одяг крикливо-викличним, але не так, щоб приваблювати чи затягнути, а так, як одягаються школярки-старшокласницi на порозi невiдомого сексуального життя. Тодi-то вона, Iлона, i впевнилася, що розрахунок був почасти вiрним, але навряд чи обдуманим i далекоглядним. З жахом вона вiдчувала, що емоцiї пульсують у її кровi, цугонять жилами, шалено качають кров. Свiт поволi почав для неї вихолоняти, набирати чiтких обрисiв, — її знову нестерпно тягло на вулицю. Вона закинула бiзнес, вправи у дизайнi, тобто полишила Єву саму на себе i на її вчинки. Авто її котило на скаженiй швидкостi дамбою, плутало у вузлах вуличок, новобудов. Уже вiдкочувала, вилинювала, вгасала, глухла звуками рання осiнь, наостанок облизнувши бабиним лiтом апатичний люд. Якраз того дня Льопа починав проповiдувати.

Якимось робом вiн проник у мормонську секту, яку нюхом старого кнура, давно натяганого на трюфелi, завбачливо вибрав для вкладання коштiв. Не так грошових, як своїх далекоглядних коштовних планiв. Мормонами їх називали соснiвцi, але Льопа, потертий свiтом бурлака, знав цiй назвi цiну, тому доклав неабияких зусиль, щоб потрапити до середовища шановних мормонiв. Ось що вiн говорив:

— Подивiться на цей свiт! Смiтник наш свiт! Хто змiнить його? Ви! Ще раз говорю — ви! Просiть у Бога, що бажаєте, — вiн не вiдмовить. Так кажу я вам. Повiрте в нього. Для чого вiн створив його? Щоб ви, браття, могли щасливо зажити в цьому свiтi, не iнакше. Молiть його, i вiн дасть, як я прошу про вашу помiч, бо немає нiчого земного, що б чуже було нашому Богу. Вiн посилає i смерть, i життя. Я помолюся за ваше життя i душi вашi, тiльки ви вiдблагодарiть! О, нiкчемний той, хто гонить праведникiв з порогiв, якi просять милостиню для продовження життя… — Льопа передихнув, набрав у легенi повiтря, добираючи у головi вiдповiднi слова, з потугою розводячи руками: — Приймiть мене у ваш дiм, але не позбавте земної утiхи… Прошу… Дуже прошу… — Тiльки-но зараз помiтили гарну соковиту жiнку, зодягнену у все чорне, з туго заплетеною косою, небесними очима: вона проходила повз сонних соснiвських мешканцiв з велетенською урною, де було начертано якiсь страшнi цифри, шматки речень, а зверху, на бiлiй хмарi, мов зiйшовши з малюнкiв для починаючих атеїстiв, воссiдав сивобородий старець, рум’янощокий, наче тiльки-но, транзитом, випадком вийшов з косметичного салону третього розряду i ненароком хтось прилiпив його на цю жерстяну скриню. Льопа продовжував виводити шматки промови, додаючи туди кiлька рядкiв i Старого Заповiту, Євангелiя, псалмiв. Через кожних п’ять хвилин вiн просив щось опустити в