Читати книгу - "Паморочливий запах джунглів"

Я зустрівся з ним у нього вдома, під будинком чатували журналісти, але до Льоси я взяв із собою тільки Леонеля, інших до хати Льоси не пустили.

Через пару місяців мали відбутись президентські вибори, і Льоса був кандидатом від правих сил, і журналісти кинулись мене розпитувати, коли я вийшов від Льоси, – що і як ми говорили, і це було трохи прикро. Бо він був нервовий і ми розмовляли недовго, десь із півгодини, не більше.

Я колись послав йому свій переклад «Зеленого дому», і він не міг мене не прийняти, хоч я був патріотом Нікарагуанської революції, а він висловлювався критично на адресу лівих ідей.

Тільки сьогодні я розумію, наскільки він був правий і наскільки практичною була його, на жаль, марна спроба спрямувати свою країну на посилений розвиток сільського господарства, – він хотів спиратися на дрібних землевласників, та, на жаль, його не почули.

Зараз він живе переважно в Іспанії, в Барселоні, і більше не поривався йти в політику, а шкода.

Льоса сам виглядав класичним перуанцем, з відчутним домішком індіанської крові. Це було видно і з обличчя, і з типу волосся, і з смаглявого кольору шкіри, от тільки він був високий, а індіанці переважно невисокі на зріст.

Розмова була коротка, суттєва і приємна. Він був класний чувак, шкода, що часу було у нас мало.

Через два дні після мого приїзду Леонель сказав мені, що його вже заїбала Марія, яка хоче, щоб я її трахнув. Вона готова без грошей. Так що, будь ласка, постав їй пістон, і хай заспокоїться.

Ще зі мною такого не було, щоби якась курва просила через іншого чувака, щоб я її трахнув.

Я засміявся і спитав – коли.

Коли хочеш, вона хоч зараз прибіжить. Я замислено узяв себе за яйця. Інтерес до життя там відізвався швидко. А чого, власне, – ні?

Леонель пішов на роботу у свою редакцію, а за півгодини у двері подзвонили. Це була Марія.

Я взяв її за жопу, щойно зачинив двері, а вона вмить схопила мене за кінець, і я поліз до неї під спідницю. Тут виявилось, що вона прийшла без трусів, і я просто схопив її за поцьку і засунув туди пальця, вона зойкнула, і ще за кілька хвилин я вже гоцав її на леонелевому матраці, як діти в школу.

Їй було цікаво, а мені пофіг, просто трахав її так, ніби це відбувалося в нас давно і регулярно. Легко і просто кінчив, вона не пручалась, і я спускав просто в неї, вона прошепотіла, що можна, і що в неї пружинка стоїть, і що вона чиста, вчора була у лікаря.

Чому я їй сподобався, не знаю, певне просто іноземець чи шкіра світліша моя їй в кайф. Не думаю, що я тоді був якийсь особливий, а от хотіла вона мене, і все тут.

Казала, що з першого погляду захотіла, щоб її відідрав. Ну і вдалося.

Минуло ще кілька днів, я часом трахав Марію, обдивився в Лімі всі цікавинки, музеї і собори, і нічого більше мене тут не займало, і я почав думати про від'їзд, бо йшов уже шостий місяць моїх латиноамериканських мандрів.

Одного дня Леонель сказав, що їде на весілля у село і чи не хочу я поїхати з ним.

Я вагався, бо ж треба посольство повідомляти, якщо я кудись відлучусь, а потім послав те посольство на хер і погодився.

З нами їхало ще двоє журналістів. Це виявилося за горами, в усіх значеннях цього виразу.

Ми їхали п'ять чи шість голин.

Автобус виповз угору, і так високо, що там йшов сніг, і на зупинках сідали надзвичайно колоритні індіанці в теплих картатих пончо, і наші тоненькі курточки були до дупи, ну просто не віриться, приїхали в зиму, геть як у нас зима. Але коли автобус подолав перевал, то донизу поїхав весело і щасливо, і нам ставало чимдалі тепліше, і коли ми вже зовсім спустились у долину, то тут було просто гаряче, мене Леонель попереджав – там буде Африка. Африка не Африка, а Бразилія була поруч, тут Перу межувало з Бразилією.

Село виглядало як село улітку, а оскільки літо тут було завжди, трохи інакші будинки, вікна без скла, переважно завішені якоюсь матерією.

Ми врешті дісталися панської хати, до якої й їхали, тут жили батьки нареченого, який працював журналістом в Лімі, приятель Леонеля і тих хлопців, що приїхали з нами.

Їли-пили чай з коки, тобто з кокаїном, я привіз потім такий чай в Україну.

Виявилось, що кока тут в порядку, її культивують не тільки для кокаїну, але й для різних ліків тощо.

А також, наприклад, для чаю і різних настойок.

Ми скупалися в гірській річці, що текла через село. Геть як у нас в Карпатах – мілко, швидка течія, і вода прохолодна.

Але після автобусного переїзду це було дуже прикольно. Потім відстояли у місцевій церкві обряд вінчання і подалися на гулі.

Господарі виставили шведський стіл у великій залі, де було повно дівчат і дуже мало хлопців.

– А чому тут майже самі дівчата? А де хлопці? – спитав я.

– Тут таке