Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Коли приходить темрява 📚 - Українською

Читати книгу - "Коли приходить темрява"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коли приходить темрява" автора Ксенія Циганчук. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 97
Перейти на сторінку:
там.

— Відкриймо, — нарешті запропонувала Ліза. — Відкривай ти.

Напевно, половина мого життя промайнула, поки я це зробив.

— Оце маємо! — вихопилось у мене, щойно я прочитав записку. Ліза схопила листа. На папері приклеєними літерами було складене повідомлення: «Моя вам порада: припиніть розслідування:)».

— І до чого тут цей смайлик? — промовила Ліза.

— Це погроза. Це справжнісінька, Лізо, погроза. — Я знову взяв листа. Руки мої тремтіли.

— І що тепер? — Ліза змучено глянула на мене.

Спершу я не знав, що відповісти. Мені на думку спадало єдине:

— Ми не можемо спинитися. Ніяк.

— А якщо ця погроза стосується Каті? Якщо вона в нього або ж він знає, де її шукати?

— Якби це було так, він би обов’язково на це вказав. Я не думаю, що він щось про неї знає. Скоріше за все, ми наступили йому на хвоста.

— Ти думаєш?.. А все ж якось дивно. Особисто мені здається, що йому нічого нас боятися.

— Ти так вважаєш?

— Ну, звісно. А що ми маємо? Це ми його насправді боїмося, як… як смерті. Бо він, власне, і є смерть.

— Певно, ти маєш рацію. Я думаю, він просто вирішив поглузувати. Ось що означає цей смайлик.

Здавалося, Лізу зараз охопить істеричний сміх. Вона вже починала потроху посміюватися.

— Це просто якийсь жах. Це просто кошмар! — Тепер вона вже починала плакати. — Я цього більше не витримаю. Навіщо він прийшов до нас?! Навіщо?! Нас він теж хоче вбити? Розрізати на шматочки? — Вона розплакалася.

— Ну, перестань. Перестань. Не плач. — Я пригорнув її до себе. — Ходімо в кімнату. — Ліза слухняно пішла за мною. — Сідай ось тут. — Ми сіли в крісло. Ліза сіла мені на коліна. Вона вже майже ридала. — Поплач. Поплач. Так стане легше.

Дівчина не відповіла нічого, натомість я чув лише безпорадні схлипування. Я ніколи не бачив, щоб у неї так здали нерви. Мені завжди здавалося, що вона дуже холоднокровна й спокійна людина.

— Спіймати Крижа — то лише справа часу. Його вже шукають не тільки в місті. Його скоро знайдуть, — спробував заспокоїти її.

— А до того скількох іще він вб’є? Тим паче, не забувай, що він псих. Таких піймати — справа не з легких.

На це я знову нічого не зміг відповісти. Ліза мала рацію. Подібні люди психічно сильні. І холоднокровні. Тому їх і важко спіймати… Наступного ранку ми збиралися неодмінно показати листа в поліції. Я обережно поклав його назад у конверт. Ліза попрохала винести його в коридор і залишити там на ніч. Наче вважала, що то ніби ВІН був тим листом. І їй не хотілося, аби ВІН був уночі в кімнаті. Я вчинив так, як вона просила.

Ми ще довго не лягали спати. Лежали в ліжку, вимкнувши світло, і силкувалися не думати про все те жахіття. Я намагався відволікти Лізу розмовами про щось приємне. Про те, що коли все закінчиться, ми поїдемо кудись відпочити. Вона, я й Катя. І все буде гаразд. Усе дуже скоро скінчиться, і ми назавжди про те забудемо…


***

Я так і не зміг спокійно спати тієї ночі. Кілька разів прокидався в надії, що вже ранок. Але ні. Щоразу годинникова стрілка посувалася лише на годину чи ж пів. Ліза тихенько спала. Я намагався її не розбудити. Було надзвичайно млосно.

Я відчинив вікно ширше. Стояла глуха ніч, десь друга година. Не можу передати, як мені хотілося, щоб нарешті настав ранок! Довкола панувала жорстока тиша. Жодних проявів живого. Лячно. Я знову ліг у ліжко. Трохи покрутившись, укотре заснув…

Кров поволі стікала з моєї руки… Крап, крап… І падала додолу. А я дивився на те й не міг вимовити й слова. Десь здалеку чувся крик Климовича й тієї жінки. Крик, від якого все холоне. За моєю спиною стояв Криж, сміявся (ні, реготав!) і наказував припинити розслідування. А я стояв мовчки, дивився на кров, що стікала з моєї руки, і не міг промовити нічого… Не міг навіть крикнути. Десь неподалік гралася Катя.

— Я ніколи тобі того не забуду! — кричала вона мені час до часу. А потім реготала. Таким страшним і моторошним сміхом. Відтак просто шкірилася, показуючи свої гострі кутні зуби.

— Я тобі ніколи цього не забуду! Ніколи! — То вже несамовито кричала Ліза. Чого вона мені ніколи не забуде? Я ж пам’ятатиму її твердий, холоднокровний і жорстокий погляд… У її руці зблиснув ніж. Ліза поволі наближалася. Бліда, мов смерть. Мов моя смерть…

Страх прибив мене до землі. Я стояв, і з моєї руки капала кров. Крап, крап. Я підвів руки до очей. Одна з них повністю була яскраво-червоного кольору. На другій руці теж просочилося кілька крапель червонуватої рідини.

Я помітив, що Ліза десь зникла. Лише Катя знову щось викрикувала мені. Я вже не міг почути, що саме. То був приглушений

1 ... 49 50 51 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли приходить темрява», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли приходить темрява"