Читати книгу - "Серця трьох, Джек Лондон"

- Тоді це також природна річ! - скрикнула Леонсія, вказуючи на струмок прозорої води, що водограєм забив із розпадини.- Він має рацію. Боги виявляють свою вічну волю навіть з-під каменю. Він застерігав нас. Він знав про це, прочитавши свої священні вузлики.

- Що за нісенітниця! - засміявся Френк.- Це воля не богів, а стародавніх жерців, що витворили собі богів так само, як улаштували цю штуку. Десь унизу тіло пеонове вдарилось об підойму, що відкриває якісь кам’яні заставки, і це дало вихід підземному джерелу в скелі. Ось вам звідки взялася ця вода. Богиня з таким почварним ротом може існувати лише в уяві почвар-людей. Врода і божество ідуть у парі. Справжня богиня завжди буває вродлива. Тільки люди творять собі якісь бридкі страхіття.

Струмок тим часом більшав і ширшав, і вода сягала вже людям по кісточки.

- Нічого,- сказав Френк.- Я помітив, що по всіх кімнатах і коридорах діл має нахил у напрямі до виходу. Давні майя були інженери і, будуючи ці печери, взяли до уваги й потребу відводити з них воду. Дивіться, як вода тече коридорами. Ну, старий, почитай-бо свої вузлики та скажи нам, де скарби.

- Де мій син? - сумно й розпачливо промовив на те старий.- Чіа поглинула мого єдиного сина. Через нього я зламав закон майя і забруднив чисту кров майя нечистою кров’ю жінки з долини. Я згрішив, породивши його, і тим-то він утричі мені дорожчий. Навіщо мені ті скарби? Мій син відійшов геть. Гнів божий упав на мене!

Водомет, як і раніш, булькаючи кидався вгору, і бульбашки в ньому засвідчували потужний тиск знизу. Леонсія перша помітила, що води в кімнаті прибуває.

- Мені вже вона по литки,- зауважила дівчина.

- І час уже виходити,- погодився Френк, зрозумівши становище.- Можливо, відводнення влаштовано чудово. Та, упавши коло входу, брили, очевидно, загатили отвір. По інших коридорах, що лежать нижче, води, певне, ще більше, ніж тут. Та для нас це єдиний шлях. Ходімо!

Підштовхуючи Леонсію наперед, Френк ухопив за руку збайдужілого жерця й потяг за собою. На першому ж закруті коридора вода вирувала вже вище колін, а в кімнаті з муміями вони занурились у воду по самі груди.

І раптом перед очима Леонсії з’явились голова в шоломі й завинене в старовинний плащ тіло мумії. Та це ще не дуже б і здивувало її, інші ж бо звалені з ніг і підхоплені водою мумії теж крутились у бурхливому вирі. Але ця рухалася самотужки, голосно дихала й живими очима дивилася їй просто в обличчя.

Звичайна людина не могла витримати видовиська, коли чотирьохсотлітній труп удруге помирав, потопаючи. Леонсія зойкнула, відсахнулася й побігла назад, а Френк, і сам страшенно здивований, пропустивши її, витяг автоматичного револьвера. Тоді мумія, що спромоглася стати на рівні ноги серед буйних хвиль, закричала:

- Не стріляйте! Це я, Торес! Я саме вертаюсь від входу. Там щось сталося. Отвір завалено брилами. Води там поверх голови, і каміння падає раз по раз.

- Ну та й сюди ти також не підеш,- сказав Френк, націливши на нього револьвера.

- Тепер не час сваритися,- відмовив Торес.- Нам треба рятувати свое життя, а сваритися ми й потім зможемо.

Френк завагався.

- А що з Леонсією? - лукаво спитав Торес.- Я бачив, як вона втікала. Чи не загрожує їй яка небезпека?

Махнувши рукою на Тореса, Френк потяг за собою старого майя і кинувсь до кімнати ідолів, а Торес подався слідом. Побачивши його, перелякана Леонсія знову скрикнула.

- Це ж тільки Торес,- заспокоїв її Френк,- він хтозна-як настрахав і мене, коли я його вгледів. Але він живий. Встроміть у нього ножа - і потече кров. Ходімо, старий! Ми не хочемо втопитися, наче щурі в пастці. Ми не знаємо ще всіх таємниць майя. Почитай лишень свої вузлики й скажи нам, як вибратися звідси.

- Виходу треба шукати не зовні, а всередині,- відповів жрець.

- Нам байдуже, аби тільки вибратись. Та як попасти всередину?

- «З рота Чіа до вуха Хцатля»,- відповів знову старий.

Френкові притьмом спала на думку жахітлива ідея.

- Торесе,- мовив він,- у роті цієї кам’яної леді лежить ключ, або щось таке. Ви стоїте ближче до неї. Всуньте туди руку й видобудьте його.

Леонсія зойкнула, зрозумівши, що Френк хоче помститись. Але Торес не звернув на це жодної уваги і, весело підійшовши до богині, сказав:

- Дуже радий, що можу бодай чимсь прислужитись.

Тієї хвилини чесна Френкова вдача взяла гору.

- Стійте! - голосно скомандував він і сам наблизився до ідола.

Торес спершу здивувавсь, але швидко зрозумів, якої він уникнув небезпеки. В той час, як старий жрець репетував: «Блюзнірство, блюзнірство!» - Френк кілька разів розрядив свого револьвера просто в кам’яний рот. Потім, обгорнувши руку піджаком, він усунув її в рота богині, витяг звідти поранену пекельницю і, вдаривши нею об тіло статуї, розтрощив гадюці голову.

Обгорнувши руку вдруге (бо там могла бути ще й друга гадюка), Френк знов устромив її в рот і видобув брусок золота, що мав форму й розміри шпарки у вусі Хцатля. Старий показав пальцем на вухо, і Френк устромив туди ключа.

- Іде, як п’ять центів у отвір автомата,- зауважив він, коли ключ щез з очей.- Побачимо, що буде тепер. Чи не почне вода відразу спадати.

Але водограй невпинно бив і далі з розпадини. Торес же вражено показав на стіну, чимала частина якої почала поволі підійматися вгору.

- Шлях назовні,- сказав Торес.

- Всередину, як каже старий,- поправив Френк.- Ну, та все одно куди. Рушаймо!

Вони пройшли вже крізь отвір і ступили в вузький коридор, коли старий майя, вигукнувши: «Сину мій!» - повернувсь і кинувся назад.

Стіна тим часом знову майже опустилась, і жерцеві довелося плазом проплазувати під нею, а за якусь хвильку вона стояла вже знов на давньому