Читати книгу - "Третій фронт"

— Багато хто почне бити по ньому і влучатиме у вас.

— Ми спробуємо пробитися. Що трапилося? Чому мене викликали?

— Але я мушу бути впевнений, що наша розмова не стане відома загалу. — Пастор подивився на Георгія.

— Я писатиму лише про дії пана Владюші, а не про розмови з будь-ким, — запевнив він.

— Дві проблеми. Почну з незрозумілої.

Пастор зблід, схуд, давно вже не голився. Червонуваті очі заморено дивилися крізь щілини припухлих повік. — Ми почали програвати. З усіх боків поразки. Я не розумів у чому річ, а потім зробив позачергову перевірку всього апарату РНБО на поліграфі. Виявилося, що лише третина могла чесно відповісти на запитання: «Чи не працюєте ви на Росію?». Дві третини казали, що не працюють, але брехали. Остання перевірка була місяць тому, за її результатами було звільнено двох. Але тепер дві третини! Як їх могли завербувати? Як?

— Що ще?

— Витоки інформації. Ми намагалися тримати інформацію про співпрацю з вами в таємниці, але вже за день усе потрапило до мережі. Почали шукати дірку, але виявилося, що там, крім дірок, нічого нема! Погана ситуація і з експертами, яких ми залучали. Всі вони несподівано стали радити припинити роботу з вами через її шкідливість для держави. Двоє залишилися при своїй попередній думці, але загадково загинули. Один упав у ванній кімнаті, розбивши голову об унітаз, а у другого зупинилося серце, хоч раніше він на серце не скаржився. Я наказав перевірити живих експертів на поліграфі, поліграф показав, що всі вони брешуть. Нас оточили й підштовхують до помилкових дій. Я звернувся до СБУ, але в СБУ, як я зрозумів, схожі негаразди.

— І що ви від мене хочете?

— Зупинити це. Проти нас хтось працює. Не десь на Донбасі, а тут, у Києві, веде жорстоку боротьбу і перемагає. А ми навіть не знаємо, хто це і як цьому протистояти. Ми наче в темній кімнаті, лише отримуємо удари, але не можемо ані захиститися від них, ані атакувати, бо ж не бачимо ворога.

— А що незрозуміло? Російські спецслужби задіяли всіх своїх агентів, зокрема й законсервованих, щоб завдати по вас удару. Це ж очевидно.

— Владюшо, боюся, що все не так просто. Так, російські агенти є, але це не вони. Принаймні не тільки вони. Діє хтось чи щось інше.

— Чому ви так вирішили?

— Один із моїх радників займався розслідуванням. Казав, що близький до розкриття. Учора мусив надати доповідь, але загинув.

— Нещасний випадок?

— Ні, нахабне вбивство, яке підтверджує, що ворог заліз глибоко. Про радника не знав ніхто, крім мене. Ми зв’язувалися з ним в умовлений час і спілкувалися у скайпі. Коли говорили востаннє, сказав, що вже близький до розкриття справи і має підозрюваного, але йому потрібно ще трохи часу, щоб назбирати доказів. Ми домовилися вийти на зв’язок сьогодні вранці. Я побачив, що він мене викликає. Ми привіталися, потім хтось вистрелив йому в голову. Кров приснула на камеру, і більше я нічого не бачив. Чув кроки, хтось насвистував, щось шукав. Я послав охоронців на квартиру. Знайшли тіло з простреленою головою. Роздруківки й жорсткий диск украли. Я так і не дізнався, хто працює проти мене, але він є, і його треба зупинити.

— Чому «він»? Радше — вони, численні агенти Москви, які сумлінно виконують свої завдання.

— Він, я впевнений, що він!

— Чому?

— Тому. — Пастор почервонів, наче я цікавився чимось непристойним або занадто особистим. Він трохи помовчав. Я чекав.

— Ну кажіть уже нарешті! — не витримав я.

— Я бачив сон. — Пастор перелякано подивився на мене, мабуть, боявся, що я засміюся. Але я був серйозний.

— Що за сон?

— Симпатичний чоловік у військовій формі цілився в мене з пістолета. Я дивився на приціл і водночас бачив себе. Подумав, що це той, хто працює проти мене. Потім прокинувся. Спочатку забув, а коли згадав, одразу наказав привезти вас.

— Ви запам’ятали обличчя людини? Зможете впізнати?

— На жаль, ні. Зовсім нічого не пам’ятаю, окрім того, що обличчя симпатичне.

— А форма, що за форма?

— Стильна, здається, чорна. Не схожа на українські.

— Може, якісь деталі?

— Ні, нічого, я був такий переляканий пістолетом, що не встиг звернути увагу на щось інше.

— Який був пістолет?

— Ну, темний такий, багатозарядний.

— Інтернет тут є? Треба, щоб ви впізнали на картинці.

— Для чого? Це ж просто сон! — здивувався Пастор.

— Ну, ви ж повірили сну, чому б не скористатися його деталями? Тут є інтернет?

— Зараз дізнаюся.

Інтернет був, я запропонував Пастору картинки різноманітних пістолетів. Він кілька хвилин роздивлявся їх, потім показав на одну.

— Здається, такий.

— Точно? — перепитав я.

— Думаю, що так, — кивнув Пастор.

— Добре. А от ви сказали, що коли вашого радника вбили і кров забризкала камеру, ви чули, що вбивця щось наспівував. Не запам’ятали, що саме?

— Якась відома мелодія. З кіно, чи що. Я не пам’ятаю точно. А яке це може мати значення?

— Те саме, що і пістолет. Спробуйте наспівати, — наполягав я. Пастор наспівав. Зовсім не те. Тоді я допоміг йому й наспівав сам.

— Господи, це вона! — Пастор аж зблід і перелякано подивився на мене. — Це вона, та мелодія! Як ви здогадалися?

— Тихо. Мені треба подумати. Тут є де прилягти?

— Прилягти?

— Так, прилягти! Терміново!

— Зараз дізнаюся, — пообіцяв Пастор. З кимось поговорив телефоном. — Розкладне крісло вас влаштує?

— Так.

Невдовзі крісло принесли.

— Не турбувати, що б не сталося, — наказав я, вкрутив беруші, ліг, натягнув на очі пов’язку. І провалився у думки. Минуло досить багато часу, поки все обміркував і вигадав, що робити. Різко підвівся, зняв пов’язку, помітив, що поруч зі мною стоять Мовчун та Бухгалтер при зброї, а трохи поодаль сидять Пастор, Тетяна Павлівна та Георгій, який щось швидко набирав на планшеті.

— Ви відпочивали майже дві години! — обурено сказав Пастор.

— Я не відпочивав, я працював. Тетяно Павлівно, слухайте, що треба зробити. Сьогодні ж оголосити початок загальнодержавного конкурсу читання книг із серії про найкращого сищика імперії.

У повітрі зависла тиша. Пастор і Тетяна Павлівна вирячилися на мене, Георгій теж був здивований. Тільки Мовчун і Бухгалтер уже до всього звикли.

— Щось незрозуміло? — спитав я.

— Про що ви говорите? Який конкурс? Ви жартуєте? — спитав Пастор.

— Анітрохи. Ви повідомили мене про проблему, я визначив її причину і зараз пропоную єдиний можливий спосіб її розв’язання.

— Це маячня! Ви будете боротися з російською розвідкою читанням якихось книжок?

— Саме так, — кивнув я. — Ви читали епопею про пригоди найкращого сищика імперії?

— Ні, —