Читати книгу - "Макбет"

— Зазвичай мер не втручається в ієрархію поліції, але нового старшого комісара призначає саме він. Нам просто треба зробити так, щоб йому в голову не встряла жодна недоречна ідея.

— І як ми це зробимо?

— Треба знайти на нього якусь зачіпку на той малоймовірний випадок, якщо він почне коники викидати. Однак ти про це не турбуйся, любий.

— Гаразд. А якщо він, попри це, все ж почне викидати коники?

Леді припинила шукати кручені волосини. Вона здогадалася по тону, про що йшлося.

— Ти мені про щось не розповів, милий?

— Та Банко…

— Що — Банко?

— Я починаю сумніватися, що йому можна довіряти. Чи не вигадав він якийсь хитрий план для себе і Флінса. — Макбет глибоко зітхнув, і Леді здогадалася, що він збирається повідати щось дуже важливе. — Банко вчора не вбив Малкольма, а натомість прогнав до столиці. Виправдовувався, що ми нічим не ризикуємо, зберігши йому життя.

Леді збагнула, що Макбет чекає на її реакцію. Не дочекавшись, поглянув на неї й побачив, що жінка виглядає менш здивованою, ніж він очікував.

Леді усміхнулась.

— Зараз — не час дивуватися, — сказала вона. Як ти гадаєш, що він замислив?

— Він стверджує, що залякав Малкольма, і той мовчатиме, але підозрюю, що вони вдвох задумали щось таке, в результаті чого Банко отримає більшу й гарантованішу вигоду, ніж працюючи зі мною.

— Милий, невже ти гадаєш, що старий добрий Банко має якісь амбіції щодо посади старшого комісара?

— Та ні, звісно. Банко завжди був одним із тих, хто воліє бути підлеглим, а не керівником. Йдеться про його сина, Флінса. Я лише на п’ятнадцять років старший за нього, тож, коли вийду на пенсію, Флінс уже буде старим і сивим. Тобто йому вигідніше бути кронпринцом у старшого чоловіка на кшталт Малкольма.

— Ти просто втомився, мій любий. Банко занадто вірний тобі, щоб замислювати щось подібне. Ти ж сам колись казав, що він готовий у пеклі згоріти заради тебе.

— Так, він був мені вірним. Як і я йому. — Макбет підвівся і став перед великим дзеркалом у позолоченій рамі біля стіни. — Але якщо уважніше придивитися, то чи не була ця обопільна вірність вигіднішою для Банко? Чи не був він гієною, яка йде слід у слід за левом і поїдає здобич, яку не вполювала б сама? Я зробив його заступником командира спецназу і своїм заступником у ВБОЗі. Можу сміливо стверджувати, що за ті невеличкі послуги, які він мені зробив, Банко отримував чималеньку зарплатню.

— І це є ще однією підставою для нього бути вірним тобі, милий.

— Так, я теж про це думав. Але тепер я бачу, що… — Макбет нахмурив брови й підійшов ближче до дзеркала. Поклав руку на поверхню, до чогось придивляючись. — Банко любив мене так, як батько любить сина, але ця любов обернулась на ненависть, коли він скуштував отрути заздрощів. Я обігнав його під час сходження нагору, тож він замість начальника став моїм підлеглим. Крім необхідності виконувати мої накази, йому доведеться терпіти ще й зневагу свого нащадка Флінса, бо той знатиме, що батько скорився зозуленяті, підкинутому до їхнього гнізда, тобто мені, Макбету. Ти ніколи не вдивлялась у віддані карі очі пса, який вимахує перед тобою хвостом, сподіваючись на харч? Він сидить нерухомо перед тобою і чекає, бо його так навчили. А ти посміхаєшся йому, гладиш по голові, не помічаючи ненависті, що ховається за покірністю. Не розумієш, що при слушній нагоді, відчувши, що зможе уникнути покарання, він враз вчепиться тобі в горлянку, і твоя смерть стане для нього ковтком свободи, а ти так і залишишся лежати, напівобгризений в якомусь смердючому коридорі.

— Милий, що з тобою сталося?

— Це мені наснилось.

— У тебе розвивається параноя. Банко — твій справжній друг! Якби він планував зрадити тебе, то просто пішов би до Малкольма і розповів йому про твої плани.

— Ні, він знає, що стане сильнішим, якщо зробить хід своїм козирним тузом у самому кінці. Спершу він уб’є мене, небезпечного вбивцю, а потім поверне Малкольма на посаду старшого комісара. Це буде героїчним подвигом! Як не віддячити такому чоловікові та його нащадку?

— Невже ти і справді у це віриш?

— Ні, — відповів Макбет. — Він стояв тепер майже впритул до дзеркала, торкаючись його носом, біля якого скло спітніло. — Я не вірю у це. Я це знаю. Я це бачу. Я бачу їх обох наскрізь — І Банко, і Флінса. Мушу їх випередити, але ж як? — Раптом Макбет рвучко обернувся до Леді. — Як? Кохана, ти маєш допомогти мені. Допомогти нам.

Леді схрестила на грудях руки. Хоч як химерно звучали Макбетові роздуми, але в них був певний сенс. Можливо, він має рацію. Можливо. А якщо він навіть і не має рації, то все одно Банко — співучасник злочину, потенційний свідок і базікало. Чим менше свідків, тим краще. До того ж, яка їм реальна користь від Банко та Флінса? Жодної. Леді зітхнула. Як сказав би Джек, «якщо під час гри у блекджек ти маєш менше дванадцяти, то береш іще одну карту, бо програвати не можна».

— Запроси їх сюди на вечерю, — сказала вона. — І ми дізнаємося, що вони замислили.

— Тут і прикінчимо їх, еге ж?

— Ні-ні, досить убивств в «Інвернессі», ще одне може кинути на нас підозру, а також відлякати клієнтуру. Маємо зробити це по дорозі.

Макбет кивнув.

— Я попрошу Банко та Флінса приїхати автомобілем. Мовляв, пообіцяв декому, що вони підвезуть його після вечері додому. Я знаю точно, яким маршрутом Банко поїде, і якщо попрошу бути пунктуальним, то знатиму з точністю до хвилини, коли і в якому місці маршруту вони будуть. Знаєш, що, жінко моїх мрій?

«Так, знаю», — подумала Леді в обіймах Макбета, але все одно дозволила йому вимовити:

— Я кохаю тебе більше за все на цій землі та в небесах над нами.

Дафф знайшов хлопця, який сидів на швартовній тумбі скраєчку причалу. Дощ ненадовго вщух, і крізь шар білих хмар над ними пробивалося більше світла, ніж зазвичай. Але поодаль над рікою вже вишукувалися нові шеренги синювато-сірих хмар, готових рушити в наступ із новим поривом північно-західного вітру — цей наступ був єдиним, який можна безпомилково передбачити у цьому місті.

— Я — Дафф. Це ти телефонував про Малкольма?

— Шикарний шрам! — мовив хлопець, поправляючи пов’язку на оці. — Чув, що ти вже не є начальником наркотичного відділу?

— Ти казав, що це термінова справа.

— Усі справи термінові, пане наркобароне.

— Класне