Читати книгу - "Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко"

Велика вогняна куля вже торкнулася краєчком обрію, а прозоре повітря сповнилося приємної вечірньої прохолоди. Лера дивилася на верхівки польових трав, які ледь помітно погойдувалися під вечірнім вітерцем і повільно пестила пальцями руки Влада, що турботливо огортали її талію. Серце досі стискалося сумом, але в теплих чоловічих обіймах було набагато легше.

— Залишишся у мене сьогодні? — тихо запитав Влад.

— Добре. Тільки попереджу маму з татом.

— А може взагалі переїдеш до мене? Хочу, щоб ти була поруч щоночі. 

— Це ще більше розлютить твоїх батьків. Вони дуже бояться, що ми з тобою випадково зробимо дитину.

— Випадково ні, — Влад відгорнув убік розпущене волосся дівчини і ніжно торкнувся губами її шиї. — Дітей будемо робити цілеспрямовано і з любов’ю. Ти б хотіла хлопчика чи дівчинку?

— Це не так важливо, — Лера збентежилася. — А взагалі… Я хочу двох дітей.

— Ммм, гарне бажання. Обов’язково втілимо.

— Владику, — Лера закусила губу. — Ти… Справді хочеш зі мною дітей?

— З тобою я хочу все, — Влад лагідно провів долонями по її животу. — Але на все свій час. Спочатку завершиш навчання. Я знаю, як це важливо для тебе. Та й мені треба зайнятися бізнесом. Зараз не найкращі часи, але згодом у нас буде все. Доки ти поруч я все зможу, Леро.