Читати книгу - "Зіграй мою наречену, Холод Влада"

— Надь, ти реально крута! —  Герман усміхався, показуючи мені черговий знімок на своєму ноутбуці.

Ми з ним щойно відзняли мої снепи.

Спочатку я боялася йти в студію до незнайомця, але ще за голосом мені здалося, що Герман — добра і щира людина і що його не варто боятися.

Герман — студент з факультету режисури, вчився на п’ятому курсі і йому було майже двадцять три.

Хобі Германа  — фотографія і саме нею він і планував підробляти, поки буде набиратися режисерського досвіду. Ми з ним швидко знайшли спільну мову... Я одразу зрозуміла, що він дуже цілеспрямований і тому не упускав жодного шансу стати кращим як в фотографії, так напевно і в режисурі.

— Дякую, я навіть не думала, що можу бути такою, — я подивилася на кадр, на якому я була як справжня хижа кішечка.

Було дійсно злегка ніяково дивитися на себе таку.

— Ти не просто можеш, ти і є така, — Герман усміхнувся. — Ти круто показуєш емоції.

— Дякую ще раз, — я усміхнулася. — Але твоя заслуга тут не менша, ніж моя.

— Знаєш, я б хотів попрацювати з тобою, як з акторкою, — раптом сказав Герман. — На жаль, на короткий метр в мене вже все знято, а от на проект реклами... Я б міг підібрати щось цікаве, якщо ти не проти. Правда, це буде неоплачувана робота, прямо як зараз, на умовах TFP.

— Я за будь-яку практику... Все одно, поки що зовсім нічого не знайшла по роботі, — посмішка почала сходити з мого обличчя.

— Не переживай, Надь, — він поклав руку мені на плече і зазирнув в очі. — В тебе все вийде.

— Дякую, — я кивнула.

— Я постараюсь обробити фотки за день-два, щоб ти якомога скоріше могла їх використовувати, — він прибрав руку з мого плеча і встав з диванчику. — Правда, часу в мене зараз мало, однак думаю, що максимум за дві ночі все буде точно готове.

— Ваш час вже вийшов, — до кімнати зайшла дівчинка з рецепції студії.

— Так, Ань, ми вже майже закінчили, — Герман усміхнувся молоденькій дівчинці, та кивнула йому і пішла, а Герман знов подивився на мене. — Обіцяю, ти залишишся задоволена результатом.

— Я впевнена, що так і буде, — я кивнула. — Ще раз дякую тобі...

Це був хороший вечір. Коли ми вийшли зі студії, Герман знов перекинувся парою слів з Анею з рецепції і ми пішли на вихід з будівлі.

На вулиці вже було доволі темно.

— Ти далеко живеш? — раптом спитав він.

— Нормально, — злукавила я. — Головне дійти до метро... Я в Києві менше тижня і, маю зізнатися, все ще погано орієнтуюся всюди, окрім моєї станції...

— А на якій станції ти живеш?...

Поруч з Германом мені було доволі комфортно. Я навіть подумала, що, можливо, миз ним могли б стати справжніми друзями, раз з жінками в мене дружба не надто задалася...

Хоча, може проблема була в тому, що в мене просто не було часу заводити друзів десь не на роботі, а на роботі... На роботі ми всі по суті були конкурентками.

До мого будинку ми добралися за годину і десять хвилин і от зараз вже стояли перед під’їздом.

— Прийшли, — я усміхнулася.

— Все ж, ти живеш доволі далеко від студії і вже деять хвилин по десятій. Було б не правильно відпустити тебе саму, тим паче з врахуванням того, що ти нещодавно в місті, — він теж усміхнувся. — Я скину тобі посилання на папку на гугл-диску. Намагатимусь зробити фотки якомога швидше.

— Дякую, — я кивнула. — Мені було приємно з тобою познайомитися.

— Мені теж. Давай йди вже, а то за нами, схоже, спостерігають, — він кинув погляд наверх.

Я прослідкувала за його поглядом і побачила Валентину Степанівну, хазяйку квартири, в якій жила.

— Це моя хазяйка, — пошепки сказала я. — Чорт...

— Кумедно ти лаєшся пошепки, — він усміхнувся, а потім несподівано чмокнув мене в щоку. — Бувай, акторко. Пішов я робити твої снепи...

***

Коли зайшла додому, Валентина Степанівна нічого не сказала. Я зітхнула з полегшенням і, зазирнувши на секунду на кухню, до холодильника. Дістала йогурт і швиденько побігла до своєї кімнати.

Перекусила, прийняла душ, лягла в ліжко і відкрила фейсбук. Зайшла на сторінку Сергія.

Як тільки побачила його світлину, на обличчі сама собою розквітла посмішка.

Я провела пальцем по його щоці на фото. Я сумувала за ним, дуже сумувала... Розуміла, що сама обрала такий шлях, сама захотіла нарешті стати собою, але все одно відчувала, що мені дуже сильно не вистачало його.

А ще, я переживала як там його відносини з братом.

Але я все одно вірила, що які б перешкоди не стали на його шляху, він все одно впорається.