Читати книгу - "Гелтер Скелтер"

Поки Богдан говорив, чоловік мовчав, лише іноді ніби ненавмисно озирався. Мабуть, щоб переконатися, що за ними не стежать.

Почавши свій рух вулицею Бандери, вони проминули Банкову, потім Грушевського і вийшли на вулицю Франка. Далі не поспішаючи обішли художній музей і опинилися на центральній площі, а звідти повернулися до пам’ятника Ользі Кобилянській.

Олег не перебивав хлопця, лише поцікавився фамілією юриста, який оформляв угоду. Потім знову ані пари з вуст, поки вони не опинилися на Кафедральній.

– Добре, я тебе почув,– нарешті проказав він.– Ситуація дійсно цікава. У моєму списку справ досі нічого подібного не було.

– То яка ціна питання? – напрямки поцікавився Богдан.

Його раптом узяв сумнів: чи зможе він заплатити за послугу, яку збирався замовити, ні – яку вже майже замовив, хоча офіційної згоди поки що не дав.

– Про це наразі нічого не скажу,– невимушено кинув Олег.– Зробимо так: спочатку з’ясую все, що мене зацікавило в цій ситуації. Коли виявиться, що тут є за що зачепитися, тоді й узгодимо деталі.

Він трохи потупцяв на місці й знову роззирнувся. Поруч пройшли хлопчина з дівчиною, обом років по п’ятнадцять. Парочка трималася за руки й жваво теревенила про якийсь фільм.

– І ще одне: мені потрібен номер твого мобільного.– Чоловік уважно подивився просто Богданові в очі.

– А хіба він не висвітився у вас, коли я телефонував? – здивувався той.– Ви що, не зберігаєте вхідні дзвінки?

– Продиктуй номер.– Олег недвозначно ухилився від відповіді.– І давай без зайвих питань, гаразд?

– Добре, записуйте.– Богдан почав диктувати.

Агент і не подумав дістати з кишені телефон – дивився собі під ноги й кивав після кожної групи цифр. Вочевидь, фіксував номер просто в голові.

– Хлопче,– усміхнувся чоловік, знову прочитавши Богданові думки.– Хочеш добру й безкоштовну пораду? Ніде й ніколи не записуй дійсно важливі номери. Завжди тримай їх при собі, тобто в пам’яті. Це про всяк випадок.

Він витер спітніле чоло й поправив наплічник на плечах, збираючись іти.

– Я зателефоную за кілька днів. Може, й раніше. Якісь новини обов’язково будуть…

Не прощаючись і так само, як при зустрічі, не подавши руки, агент швидко розвернувся й попрямував у бік Вірменської, озираючись на всі боки.

Богдан постояв ще близько хвилини, а потім рушив назад по вулиці Кобилянської.

Післяобідній час видався найспекотнішим. Зазирнувши до одного з численних вуличних кафе, хлопець підійшов до холодильника й дістав звідти охолоджену пляшку «Фанти». В інші часи він обрав би негазовану мінералку, проте зараз чомусь дуже хотілося цієї солодкої гидоти, напханої синтетичними ароматизаторами.

Він дав дівчині за шинквасом купюру, забрав решту і неквапом попрямував до площі. Побачивши кінотеатр, він чомусь згадав, що з давним-давно не бував у кіно, а тим більше – сам.

Тепер завжди сам.

Не гаючи часу, хлопець пірнув у прохолоду напівтемного холу і зупинився біля каси, роздивляючись афіші. Зараз він був зовсім не проти подивитися якийсь крутий бойовик, і вибір був непоганий.

30

ОСТАП. ВІДЧИНЕНІ ДВЕРІ

Дух щойно розкуреної марихуани трохи освіжив атмосферу в чотириста чотирнадцятій. Принаймні перебив сморід, який тут панував.

Мафінові «засіки» майже спорожніли, а для поповнення запасів «палива для польотів» бракувало коштів. Отже, він мав ті самі проблеми, що й будь-який нужденний студент. Залишившись на літо в місті, він прирік себе на животіння за рахунок стипендії і взаємодопомоги з тими, хто теж не схотів повертатися на ці місяці до своїх старих. Та таких, на жаль, виявилося небагато, саме тому вони з Максом перебувалися, як могли.

Добре знаючи, що розділяти косяк із приятелем не доведеться, він поволі насолоджувався процесом. У навушниках лунав божественний баритон Френка Сінатри. Ні, Мафін не дуже захоплювався цим співаком, але в подібних ситуаціях містер Сінатра був одним із небагатьох, хто сприяв спокою і не перевантажував мозок зайвими думками.

Утягуючи в легені терпкий, солодкавий і трохи нудотний дим, хлопчина дивився в стелю й радів штилю, що наразі запанував у його голові.

Сьогодні йому нарешті вдалося, так би мовити, відкрити шлюзи й випустити на волю інформацію, яка мало не рвала його свідомість на шмаття. Здобуте гризло не гірше за голодного звіра, а це, у свою чергу, свідчило, що той баласт обов’язково треба скинути комусь, в іншому разі він ризикував просто з’їхати з глузду.

Добре, що на його слова нарешті пристали. Попри впевненість у їхній слушності, Мафін дуже боявся, що з нього кепкуватимуть. А загальна згода повністю його влаштовувала і дозволяла діяти далі на власний розсуд, знаючи, що інші обов’язково підтримають. Це багато важило, адже він був переконаний: пекельне коло зрештою має замкнутися. І якщо бути відвертим, має замкнутися саме на ньому, бо це він був останнім, хто загадав бажання перед дзеркалом у двісті сімнадцятій кімнаті.

В уяві виникла моторошна картина: ось він заходить на свою сторінку в Фейсбуці, а там на нього чекає допис:

«Вітаємо! Ви виграли квиток на єдиний виступ “Snoop Lion” в Україні!»

Далі темрява, а потім наступна сцена: він лежить пошматований на клапті у домовині, оточений родичами і представниками деканату. Труну спускають в яму, і хтось першим кидає на неї жменю землі. Його друзів поруч немає.

Заглибившись у похмуре видиво, Мафін незчувся, як обпік косяком палець. Матюкнувшись, він жбурнув недопалок під ліжко. Відклав навушники і, облизавши опік, поглянув на ноутбук і блокнот, що постійно лежали на столі поруч із ліжком. І знову згадав про дивовижні результати своїх пошуків.

О, він відкопав багато цікавого про будь-які люстра. Це й стало однією з найголовніших зачіпок, бо, попри сюжетну схожість їхньої легенди з гоголівським «Вієм», Мафін розумів, що цього буде замало. Тож задля здобуття цілковитої довіри він мав запропонувати хоч якесь пояснення походження Панночки, яка виявилася жорстокою примарою-вбивцею.

Гортаючи відповідні сайти, він відштовхувався від загального погляду на дзеркала як окультний предмет, відомий мало не всім світовим культурам. Ними користувалися європейські й арабські алхіміки та шамани Маньчжурії, давньоєгипетські жерці та чаклуни Крайньої Півночі. Якщо вірити найдавнішим міфам, царство померлих майже тотожне світові живих. Різниця полягає лише в протилежності: що в нас праве – там ліве, а що в