Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Хм. Продовжуй. Можливо, крапелька здорового глузду залетіла випадково у твої поспіхом вигадані приклади. - Амайанта підвела голову і виглядала замисленою. - А коли тоді погано – це добре?

- Ну, одразу можу навести приклад самопожертви. Коли ти приймаєш якийсь біль чи покарання, щоб іншим було добре. Тобі у цей момент фізично може бути погано, але морально тобі добре.

- Яка глибокодумність. - знову подала голос Ейр. - Там на постах мають стояти солдати. І повір, вони слухатимуть.

- Ще! Давай, давай, не зупиняйся. - підганяла її Амайанта.

- Айя, я так швидко не можу придумати.

- Сандрін, чому ти нічого їй не скажеш? - благала Ейр.

- Я вважаю, вона справді з кимось говорить. - відгукнулася Химерниця.

- Ще б! Звісно, говорить. І заважає нам спати. - зробила вигляд, що все ще незадоволена, Ейр.

Але сама перекинулася на бік і більше не подавала голосу.

- Коли людина в біді і їй дуже погано, але вона радіє тому, що довкола неї зібралися її рідні. Тому, що вона їм потрібна, що вона їм дорога. Людина радується тому, що у неї є люблячі рідні, друзі…

- Все. Ти мені взагалі не допомогла. - кинула їй богиня і зникла за стіною, але за мить з'явилася знову. - Віслючка!

Амайанта полетіла геть, а Жазель ще довго не могла заснути. Вона не думала про водоносів. Вона не думала про заклиначів. Дівчина згадувала своїх друзів із дитинства. Думала про те, як все склалося так, що в неї не залишилося рідних і близьких. В неї навіть подруги немає. Дівчина беззвучно витирала очі. Вона почула, як хтось підвівся з ліжка. Кроки. Голос Сандрін пролунав зовсім поряд:

- Хочеш поговорити?

Жазель заперечливо похитала головою.

- Є люди, яким ти потрібна. - сказала Химерниця і направилася до свого ліжка.

А чи були такі?