Читати книгу - "Багряна кнея, Еллі Гарус"

Лізетт покинула намет похмура: у серці вирує вулкан, а червоні, заплакані очі іскряться від злості на себе. Бо вона показала йому синів заради порятунку, – те, що давно приховувала та у що уперто відмовлялася вірити багато місяців. Лізетт всіляко заперечувала своє причастя до майбутніх дітей, не дивлячись на помітну схожість, особливо це стосувалося середнього хлопчика, Кастуся, дуже вже на неї схожого. Періодично ці діти приходили до неї у снах, говорили до неї, втішали, нашіптували їй свої імена Ґорлах, Кастусь та Каїс, заколисували її думки, від того душа Лізетт набувала спокою. Розум їй шепотів, що не можна любити, не можна... від почуттів тільки горе, розчарування, страждання, та серце вкотре заперечувало і повторювало, що князь – її фортеця, він затьмарить собою біди, дарує їй надію на майбутнє, головне довіриться йому.

Сезер підійшов до господині й уразливо поглядає на неї за те, що вона безтурботно втекла від нього на його ж коні. Він мовчки дістає невеликий клинок, зовсім новий, легкий, але дуже гострий й ледь помітний у руці, та квапливо простягає їй зі словами:
  — Це вам, царицька, коли вороги не чекатимуть від вас підступу, всадите їм його в серце!

Лізетт дякує та з подивом розглядає подарунок, і на знак подяки усміхнено потискає Сезеру руку. Він одразу прощає їй втечу, розуміючи заради чого вона зірвалася посеред ночі, не побоявшись ні ворога, ні нічного диявола.
  — Дякую! Це дуже символічно, Сезере. – Вона кивнула головою. — У бою я неодмінно знайду для нього роботу!

Віднині серце воїна полонила його хоробра княгиня. Залишити поле бою, кинути вахнархців у біді, щоб пересидіти у безпечному місці – ні, це не про неї! Швидше лорд Аркхенський паде, а вона буде стояти до останнього подиху!