Читати книгу - "Трунар, Crown Horror"

– Я Леон, Леон Тейкер, ми з дружиною прибули на запрошення.

– Тату! Тату, а ми ще приймаємо гостей? – не відходячи від воріт, перепитує вона.

– Так. Наш цвинтар завжди приймає гостей, сюди неможливо запізнитися! – вигулькуючи поза спиною доньки, відповідає Джерет.

Він зовсім не схожий на того гультяя, який переховувався в їхньому склепі навесні. На чоловікові чорний костюм, циліндр прикрашає хрест, обличчя пофарбовано білою фарбою, а в руці склянка текіли з червоним перцем.

– Дядьку Джерете, пропустиш? Ти ж сам нас запрошував.

– Леоне, мій любий небоже, та Адріана, твоя ма…

– Дружина, – чемно виправила дівчина.

– Даруйте, дружина, ну звісно. Ви можете пройти, та спершу, чи принесли щось для небіжчиків?

– А, біс із тобою, знаєш, що приніс! – простягаючи Джеретові свій новий виріб каже Леон.

– От і чудово, – посміхаючись, каже дядько. – Проходьте, танці в розпалі.

Пара йде до того місця, де менше за все могил. Там трунарі й влаштували свої посиденьки. Не встиг юний Тейкер вийти на майданчик, як до нього підбігає Амарі, тримаючи за руку троюрідну сестру.

– Леоне, познайомся з цією красунею. Вона нещодавно овдовіла та вже готова до нових стосунків.

– О, тітонько, навіть не починайте. Я одружений чоловік, це не до мене.

Хвиля вигуків і зойків пронеслася поміж родичів. Усі вони здивовано дивляться на Леона, того, у кого наречену забрали з-під вінця.

– І хто ж вона, твоя нова обраниця? – зістрибнувши з надгробку запитує друга донька Джерета.

– Адріана.

Тітонька здивовано дивиться на них, і, перш ніж знову поринути в танець, гордо виголошує:

– На що лишень не здатні ці люди, аби стати частиною нашої славетної родини трунарів!

Кінець