Читати книгу - "Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі"

Сем, усміхаючись, відповів:

— Так, давай, а то Оскар нас чекає!

І пішли на зустріч пригод...

— Вперед, вперед, ну-ка рухайтесь, швидше! — кричав жорстокий чоловік, хльостаючи батогом своїх рабів.  

Після багатьох довгих і важких днів переходу через пустелю Хор-аль-Адаїд полонені нарешті дісталися Аль-Захара. Виснажені нестерпною спекою, вони ледве трималися на ногах, а жорстокий чоловік продовжував бити жінок, чоловіків і старих, які раніше жили в аль-Мас'аб (المثعب). Ці люди стали жертвами незаконного рабовласництва: чоловіки, які займалися цим злочином, увірвалися в їхнє село, знищили його, пограбували й поневолили бідних селян.  

Тепер цих нещасних привели на базар в Аль-Захарі, щоб багаті люди могли їх купити. Щороку в цьому селищі відбувалося те саме, але емір Ібрагім нічого про це не знав. Ніхто не скаржився, адже багаті мали достатньо грошей, щоб приховати свої злочини. Аль-Захар зберігав свої темні секрети.  

На базарі кипіло життя: продавали шовк, ювелірні вироби, і серед натовпу знаходився принц Руслан. Його обличчя було приховане під темним східним одягом, а сам він носив темну сорочку, щоб зливатися з місцевими. Разом із Оскаром і Семом він розглядав ручки, які могли б знадобитися для роботи. Руслан, приховуючи обличчя, запитав у торговця ціну, і той почав торгуватися.  

Тим часом Оскар і Сем звернули увагу на торговців, які жорстоко били рабів. У центрі базару пролунав гучний голос:  
— Увага, увага, мешканці Аль-Захара! Купуйте моїх рабів! Вони з маленького села із Саудівській Аравії, із пустелі, що знаходиться на священних землях Хіджаза. Працьовиті, майстровиті, гарні дівчата — діставайте свої гаманці!  

Почувши це, Руслан відчув, як у ньому закипає кров від люті. Незважаючи на те, що його обличчя було приховане, очі виказували його гнів. Він не міг повірити, що в цьому місці так відкрито порушують закон, торгуючи людьми. Руслан уважно дивився на рабовласників, обдумуючи, як допомогти цим нещасним людям, які потрапили в біду.

Сем і Оскар стояли з виразом гніву, дивлячись на безпомічних рабів, і не могли повірити своїм очам.

— Це ж незаконно! Як так можна? — з ярістю промовив Сем, стискаючи кулаки. — Це жахливо!

Оскар кивнув, його очі також палали гнівом.

— Тепер зрозуміло, чому це село щось приховує, як і казала Іман. Вона була права, — додав Оскар, відчуваючи, що все навколо них — лише покривало для прихованих злочинів.

Поки вони обмінювались думками, ззаду підійшли жінки в хіджабах, деякі з яких були вже в віці, і почали купувати шовк на базарі. Розмови стали все голоснішими, і одна з жінок, повненька в жовтому хіджабі, почала обговорювати хлопців, яких вона не бачила раніше.

— Хто ці хлопці? — спитала вона з цікавістю. — Я їх раніше не бачила.

— Оцей з прикритим обличчям, — помітила інша жінка, кидаючи погляд на Руслана. — Він явно в ярості. Видно, йому не подобається, коли продають рабів.

Тим часом рабовласник продовжував наполягати, демонструючи своїх полонених, і раптом вказав на одного молодого хлопця, років двадцяти, весь у ланцюгах, змученого і втомленого від довгих днів шляху.

— Оцей хлопець, — продовжував рабовласник, — прекрасний робітник. Візьміть його, поки є можливість. Він не коштує дорого.

Руслан, хоч і приховував своє обличчя, відчув, як його серце стиснулося. Він не міг більше залишатися байдужим. Всередині нього бушувала ярість, і він знав, що не може просто так піти. Він обернувся до своїх друзів.

— Ми повинні щось зробити, — сказав він рішуче.

Сем і Оскар також відчували, що їхній обов'язок — втрутитися і зупинити це жорстоке беззаконня. Їхні погляди зустрілися, і всі зрозуміли, що цей момент не може пройти без наслідків.

Старий чоловік, ймовірно багатий, купив хлопця-раба за 1000 ріалів. Работорговець, задоволений угодою, голосно оголосив:

— Продано! Хлопця продано за 1000 ріалів!

Жорстока людина, що стояла поруч, штовхала хлопця в спину, наказуючи йому йти до нового господаря.

— Рухайся! — сказав він грубо, вказуючи на нового власника.

Работорговець продовжував привертати увагу покупців:

— Не розходьтеся, прошу! У нас багато дівчат! Одна краще іншої! Підходьте, багатії Аль-Захара, вибирайте рабинь!

У цей момент жорстока людина схопила одну з молодих рабинь, яка сиділа за решіткою разом з іншими жінками. Їй було близько вісімнадцяти років, вона була в білому хіджабі, в бідному вбранні. Очевидно, вона була з маленького села المثعب (аль-Мутта'б) і залишилася без родини.

Її звали Айна, що арабською означає "благодать", "щастя" або "дар Божий".

Жорстока людина сильно стиснула її руки і поставила в центр, де багатії почали уважно розглядати дівчину. Работорговець продовжував хвилюватися:

— Подивіться на цю красиву дівчину, яку вам не побачити в найсміливіших мріях! Вона не просто рабиня — вона справжня султанша!