Читати книгу - "ПІдмІна ПринципІв, Vladimir L"

В результаті слова втрачають зв’язок із дійсністю. Відбувається розділення між промовою і змістом, де можна сказати все, нічого не значачи. Це відкриває шлях до підміни на системному рівні: змінюючи мову — ми змінюємо сприйняття реальності.

Культура: від глибини до поверхневого кодування
Під впливом філософії постмодерну культура стає все більш цитатною, самореферентною, позбавленою вертикалі змісту. Раніше культура означала рух — від людини до ідеалу, від простого до вічного, від часу до вічності. Тепер — це горизонтальна площина, де немає ієрархій: мем і ікона, бренд і міф, поп-кліп і філософія зрівняні як «тексти» і «форми вираження».

Приклад: давня символіка, філософські категорії, духовні практики — стають елементами дизайну, назвами напоїв або рекламних кампаній. Так «дзен» — це вже не шлях самоспоглядання, а зручне слово для йогурта чи телешоу.

Підміна тут стає не спотворенням, а нормою. Люди перестають відрізняти образ від змісту, глибину від форми, і це сприймається як стиль життя, а не як культурна криза.

Політика: від служіння до симуляції
У політиці постмодерна філософія реалізується найяскравіше: тут підміна стає формою управління. Політика, позбавлена ідеї істини і відповідальності, перетворюється на шоу, на серію символічних жестів, де важливо не те, що робиться, а як це виглядає, хто це транслює і хто це лайкає.

Приклад: вибори, де вирішує не програма, а імідж. Закони, написані у стилі рекламних слоганів. Дискусії, в яких важливіше принизити, ніж аргументувати. Це вже не криза — це новий стандарт.

Отже, філософія відмови від істини звільняє політиків від реальності, дозволяючи їм підміняти зміст образом, дію — словом, обов’язок — піаром. А суспільство, вже звикле до цих підмін у культурі і моралі, не чинить опір, бо не відчуває, що відбувається щось ненормальне.

Висновок: Легалізація підміни як підсумок філософського зсуву
Сучасна підміна понять, норм, змістів — це не просто помилка мислення. Це прямий результат філософської еволюції, у якій відмова від істини, культ інтерпретації і релятивізм стали основами. Те, що раніше сприймалося як спотворення або брехня, тепер подається як альтернативна версія, «особисте бачення», «форма вираження».

Таким чином, підміна легалізована не юридично, а культурно й філософськи. Це не змова, а клімат — клімат, у якому правда вважається насильством, глибина — застарілою, а маніпуляція — припустимою грою.

Щоб це змінити, потрібно не лише боротися з фейками і популізмом. Треба повертати саме уявлення про існування істини, розрізнення між брехнею і правдою, глибиною і поверхнею. Інакше підміна не зникне — вона стане єдиною можливою формою мислення.

 

Пункт 2. Відносність моралі: свобода без відповідальності
2.1. Руйнування класичної етики (боргу, совісті, честі) через твердження: «мораль — суб’єктивна»

Однією з головних підмін сучасності стало уявлення про мораль як виключно внутрішнє, суб’єктивне відчуття, що не має універсальних підстав. Ця ідея, на перший погляд, звучить як гуманний захист свободи особистості: кожен має право жити за своїми принципами, а засудження — це форма тиску. Однак під цією зовнішньою толерантністю приховується глибока ерозія самого поняття морального закону, який протягом століть слугував опорою для людської особистості та суспільства загалом.

Класична мораль: основа культури та зрілості
У традиційних етичних системах — від античної філософії до релігійної думки — мораль будувалася на вищих принципах, які були незалежні від бажання, смаку чи обставин. Моральні категорії — обов’язок, совість, честь, доброчесність, відповідальність — були універсальними й вимагали зусиль, подолання егоїзму, внутрішньої праці.

Обов’язок — не як зовнішній тиск, а як внутрішня вертикаль: «я зобов’язаний чинити правильно, навіть якщо це незручно». Совість — не як настрій, а як голос істини всередині, здатний викрити навіть перед лицем усього світу. Честь — як внутрішня вірність собі та вищим нормам, навіть без глядачів.

Ця мораль визнавала, що людина не є мірою всього, і саме через прагнення до вищого вона стає зрілою, цілісною істотою.

Суб’єктивація моралі: від глибини до зручності
Сучасна філософія, особливо починаючи з кінця ХХ століття, дедалі частіше стверджує:
«Мораль суб’єктивна. У кожного — своя правда, свій погляд на добро і зло, і ніхто не має права судити».

На перший погляд — це звільнення від догматизму, від нав’язаних релігійних і соціальних ролей. Але насправді — це відмова від самої ідеї, що існує щось вище за особисті вподобання, певний закон, який вимагає підкорення не через примус, а через внутрішню зрілість.

Суб’єктивна мораль перестає бути етичним орієнтиром, вона стає особистим вибором настрою. «Сьогодні мені зручно бути добрим, завтра — ні. Сьогодні я вірю в чесність, завтра — в прагматизм».

Приклад: один і той самий вчинок може трактуватися як «зрада» або «особистий вибір», залежно від того, наскільки він відповідає особистій вигоді чи емоційному фону. Таким чином, цінність зникає, поступаючись настрою.

Підміна: свобода без відповідальності
Під маскою суб’єктивної моралі часто ховається бажання звільнитися не від лицемірства, а від відповідальності. Справжня свобода — це здатність обирати між добром і злом, розуміючи наслідки. Але якщо моралі «немає» — тоді немає й відповідальності, а отже:

Неможливо бути винним — можна бути лише misunderstood (непорозумілим). Неможливо бути егоїстом — можна бути «самореалізованим». Неможливо бути боягузом — можна бути «м’яким». Неможливо бути зрадником — можна бути «тим, хто обрав себе».

Так поступово моральна свідомість розчиняється, лишаючи лише зовнішній фасад етичної коректності. Головне — нікого не образити, виглядати «усвідомленим» і виправдати свої рішення внутрішнім «почуттям правильності».