Читати книгу - "Відьмак. Час Погорди"

Чародій відступив на крок. Ґеральт напружився, готовий до стрибка й удара. Але Вільгефорц не підняв руку, просто відвів її трохи убік. У долоні його матеріалізувався раптом товстий, шестифутовій кий.

— Знаю, — сказав він, — що заважає тобі розсудливо оцінювати ситуацію. Знаю, що ускладнює тобі можливість подивитися у майбутнє. Це твоя зухвалість, Ґеральте. Я тебе відучу від зухвалості. Відучу тебе від неї за допомогою цієї чарівної палички.

Відьмак примружився, трохи піднімаючи клинок.

— Тремчу від нетерплячки.

Кількома тижнями пізніше, зцілений стараннями дріад і водами Брокілону, Ґеральт роздумував, яку помилку він зробив під час битви. Й дійшов висновку, що під час битви він не зробив жодної. Єдина помилка була до битви. Треба було тікати ще до того, як бій почався.

Чародій був швидким, кий мигтів у його руках, наче блискавка. Тим більшим було здивування Ґеральта, коли при парируванні та дубина й меч задзвеніли металево. Але часу на здивування не було. Вільгефорц атакував, відьмаку доводилося крутитися в ухиляннях й обертах. Боявся парирувати мечем. Холерний дрючок був залізним, а до того ж іще й магічним.

Чотири рази він був у позиції для контратаки й удару. Чотири рази бив. У скроню, у шию, під піхву, у стегно. Кожен з тих ударів був смертельним. Але кожен був парируваний.

Жодна людина не зуміла б парирувати таких ударів. Ґеральт потроху починав розуміти. Але було вже запізно.

Удару, яким чародій його дістав, він не бачив. Удар відкинув його на стіну. Він відштовхнувся спиною, не зумів відскочити, виконати блок, удар позбавив його дихання. Отримав вдруге, у плече, знову полетів назад, ударившись потилицею об пілястр, об чималі груди каріатиди. Вільгефорц підскочив уміло, крутнув дрючком і вдарив його в живіт, під ребра. Сильно. Ґеральт зігнувся навпіл і тоді отримав у голову. Коліна його раптом пом’якшили, він упав на них. І то був кінець битви. Цілковито.

Слабо намагався заслонитися мечем. Клинок, заклинений поміж стіною і пілястром, зламався від удару зі скляним, вібруючим стогоном. Він заслонив голову лівою рукою, дубина впала — сильно — й зламала кістку передпліччя. Біль цілковито осліпив його.

— Я міг би вибити тобі мозок через вуха, — дуже здалеку сказав Вільгефорц. — Але ж це мав бути урок. Ти помилився, відьмаче. Переплутав небо із зірками, віддзеркаленими вночі на поверхні ставку. Ага, ти блюєш? Добре. Струс мозку. Кров із носа? Чудово. Ну, до побачення. Колись. Може.

Він не бачив уже нічого й нічого не чув. Тонув, занурювався у щось тепле. Вважав, що Вільгефорц пішов. Тож здивувався, коли на його ногу із силою упав удар залізної палиці, ламаючи кістку стегна.

Дальших подій, навіть якщо ті й були, він не пам’ятав.

— Тримайся, Ґеральте, не піддавайся, — безустанно повторювала Трісс Мерігольд. — Витримай. Не помирай… Прошу тебе, не помирай…

— Цірі…

— Не говори. Зараз я тебе звідси витягну. Витримай… Боги, не маю сил…

— Йеннефер… Я мушу…

— Ти нічого не мусиш! Нічого не можеш! Витримай і не піддавайся… Не зомлівай… Не помирай, прошу…

Вона тягнула його по майданчику, встеленому трупами. Він бачив свої груди й живіт, усі у крові, яка текла в нього з носа. Бачив ногу. Та була скривлена під дивним кутом і видавалася значно коротшою за здорову. Болю він не відчував. Відчував холод, усе тіло було холодним, одерев’янілим і чужим. Хотілося йому ригати.

— Тримайся, Ґеральте. З Аретузи йде допомога. Вже недовго…

— Дійкстра… Якщо Дійкстра до мене добереться… я труп…

Трісс вилаялася. Розпачливо.

Тягнула його сходами. Зламані нога й рука підскакували на східцях. Біль ожив, угризся у нутрощі, у скроню, вдарив у вуха, очі, прострелив до макушки. Він не кричав. Знав, що крик полегшить біль, але не кричав. Тільки відкривав рота, це також приносило полегшення.

Він почув гуркіт.

На вершині сходів стояла Тіссая де Фрьес. Волосся мала розкуйовджене, обличчя — вкрите пилом. Вона підняла обидві руки, долоні її запалали. Викричала закляття, а вогонь, що танцював на її пальцях, ударив униз, набувши форми сліпучої і жаркої кулі. Відьмак почув унизу лоскіт падаючих стін і жахливі крики попечених.

— Тіссає, ні! — розпачливо крикнула Трісс. — Не роби цього!

— Не увійдуть сюди, — сказала архімайстриня, не повертаючи голови. — Тут — Ґарштанг на острові Танедд. Ніхто сюди не запрошував королівських пахолків, які виконують накази їхніх короткозорих володарів!

— Ти їх убиваєш!

— Мовчи, Трісс Мерігольд! Замах на єдність Братства не вдався, островом усе ще володіє Капітул! Геть королів від справ Капітулу! Це наш конфлікт, і ми самі розберемося! Вирішимо наші справи, а потім покладемо край цій ідіотській війні! Бо то ми, чародії, несемо відповідальність за долі світу!

З долоні її вистрелила наступна куляста блискавка, відлуння вибуху прокотилося серед колон та кам’яних стін.

— Геть! — крикнула вона знову. — Ви сюди не увійдете! Геть!

Крики внизу стихли. Ґеральт зрозумів, що реданці відступили від сходів, ретирувалися. Фігура Тіссаї розпливалася у нього в очах. Це не була магія. Це він непритомнів.

— Тікай звідси, Трісс Мерігольд, — почув він слова чародійки, що долинали здалеку, наче з-за стіни. — Філіппа Ейльгарт уже втекла, полетіла на совиних крилах. Ти була її спільницею у цій мерзотній змові, я повинна тебе покарати. Але досить уже крові, смерті, нещастя! Геть звідси! Йди до Аретузи, до своїх союзників! Телепортуйся. Портал Вежі Чайки вже не існує. Завалився разом із вежею. Можеш телепортуватися без страху. Куди захочеш. Хоча б і до твого короля Фольтеста, заради якого ти зрадила Братство!

— Я не залишу Ґеральта… — простогнала Трісс. — Він не може потрапити до рук реданців… Його важко поранено… Внутрішній крововилив… А я вже не маю сил! Не маю сил відкрити телепорт! Тіссає! Допоможи мені, прошу!

Темрява. Пронизливий холод. Здалеку, з-за кам’яної стіни, голос Тіссаї де Фрьес:

— Я допоможу тобі.

Евертсен Петер, * 1220, повірений імператора Емгира Дейтвена й один із істинних творців сили Імперії. Головний комірник армії під час Північних Воєн (див.), з року 1290 — коронний підскарбій. Наприкінці панування Емгира піднесений до чину коад’ютора Імперії. За панування імператора Морврана Воріса фальшиво звинувачений у зловживаннях, ув’язнений, † у 1301 у замку Віннебург. Реабілітований посмертно імператором Яном Кальвейтом у році 1328.

Еффенберг і Тальбот. Encyclopaedia Maxima Mundi, том V

Тремтіть, бо надходить Нищитель Народів. Стопче він вашу землю і поділить її поворозом. Міста ваші будуть зруйновані й позбавлені мешканців. Нетопир, пугач і крук у домах ваших замешкають, змій загніздиться у них.

Aen Ithlinnespeath