Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Колекція гадів 📚 - Українською

Читати книгу - "Колекція гадів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Колекція гадів" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 54
Перейти на сторінку:
class="p">Після спроби переманити на свій бік Черненка, яка відбулася в понеділок, хлопець сам чекав виклику до Плазуна Федоровича. Навіть приблизно уявляв собі, яка відбудеться розмова. Та директор, як вони і покладали тоді, зібравшись в Бабусиній Хаті, вирішив не квапити марно подій і не стрясати даремно повітря. Все одно результат, очевидно, буде таким самим, так для чого витрачати дорогоцінний час на перемовини з якимось зарозумілим підлітком...

Тепер Білан вирішив сам зробити крок назустріч.

Побачивши нарешті ще одного старого знайомого у себе в кабінеті, який до того ж прийшов добровільно, без супроводу активістів з червоними пов'язками, директор не приховував свого подиву. Відірвався від якихось паперів, відкинувся на спинку крісла. Потім мовчки підвівся з-за столу, підійшов до хлопця, нависнув над ним і деякий час свердлив холодними очима згори донизу.

— Можна до вас, Анатолію Федоровичу? — неголосно запитав Максим.

— Ти ж зайшов уже, шановний, — почулося у відповідь.

Білан зробив спробу витримати прямий директорський погляд — і відвів очі. Це очевидно сподобалося Плазунові. Гмикнувши, він відійшов на кілька кроків, схрестив руки на грудях.

— Я до вас, — бовкнув Білан.

— Бачу, — відповів директор і для чогось додав: — А тут більше нікого і нема.

— Я говорив з Денисом. Ну тоді, в понеділок, після...

— Ясно, — перебив Плазун. — Чого ти хочеш?

— Як я зрозумів, хочете ви, — тепер у тоні хлопця чулися зухвалі нотки.

— І чого ж я хочу?

— Забути... Ну те, що трапилося між нами влітку.

— Навпаки, шановний. Я не хочу цього забувати. Хай чим тоді все вилилося, ви обоє, особливо ти, проявили себе з кращого боку. Можливо, я сам був трошки неправий, коли скористався послугами різних нечистих на руку громадян. Таких, наприклад, як той охоронець, крадій. Та повір мені: якби в нашій державі кожна людина мала змогу легально задовольняти свої невинні потреби й мати будь-яке захоплення, що не шкодить життю та здоров'ю оточуючих, я б у жодному разі не підтримував таких недостойних знайомств. Ну а ви з другом показали тоді себе справжніми детективами. Так, я не побоюся цього слова — саме детективами. Борцями за справедливість, сміливими та винахідливими. Тут наші думки десь збігаються: адже я теж за справедливість та порядок у всьому, як ти вже встиг зрозуміти.

— Звісно, Анатолію Федоровичу, — відказав Білан. — Саме тому я і прийшов до вас. Я довго думав. Словом, я не згоден з Денисом. Він мені друг, але... як би це сказати краще...

— Кажи, як знаєш. Ти розумний, начитаний хлопчина. Я тебе зрозумію.

— Ну, коротше, Черненко дещо прямолінійний. Коли впреться в щось, коли йому щось не сподобається — не переконаєш. Ви... Вірніше, ваш новий порядок йому не зовсім до душі. Тут ми з ним розійшлися. Я хочу вступити до Групи залізного порядку.

Сказавши це, Максим подумки здивувався, як легко повернувся в нього язик. А він думав, що земля розверзнеться чи грім вдарить. Та ні, нічого такого не сталося.

— Отак, значить, — після хвилини мовчання сказав Плазун. — Чому ти так вирішив, Максиме?

— Украдений телефон не повернули. І я не певен, що більше не буде крадіжок. Я бачив того нещасного Тимура сьогодні вранці. Видно, вдома йому непереливки.

— Ага! Хочеш знайти крадія?

— Це нереально, — впевнено заявив Білан, і навіть повторив: — Нереально. Абсолютно нереально. Навіть пробувати не буду. Та як активіст ГЗП постараюся не допустити повторення подібних злочинів.

— Достойне рішення, — промовив директор. — Достойне і правильне. Як кажуть в іноземному кіно, ласкаво просимо в сім'ю.

Плазун простягнув Біланові руку. Хлопець без коливань потиснув її. Оборудка відбулася.

Під кінець перерви Максим зайшов до свого восьмого «А» з широкою червоною пов'язкою на рукаві трошки вище ліктя правої руки.

Він виявився першим з їхнього класу, хто вдягнув червону пов'язку. За ці два тижні більшість нормальних школярів почала тихо ненавидіти активістів Групи залізного порядку. Але пов'язка на руці саме в Білана викликала в однокласників справжній шок. Голови хлопців та дівчат, не змовляючись, дружно повернулися до Черненка. Обличчя того перекосилося, потім налилося кров'ю. Нижня щелепа висунулася трохи вперед, як у собаки боксерської породи. У повітрі запахло вибухом і бійкою.

Врятував ситуацію Плазун, як не дивно. Він зайшов до класу через кілька хвилин після Максима. Директор школи викладав у них ще й свою улюблену зоологію. Хоча за розкладом мала бути література, класний журнал тримав у руці Анатолій Федорович.

— Тарасини Григорівни сьогодні не буде. Наступного разу замість мого уроку у вас буде дві літератури, — повідомив він, дивлячись чомусь тільки на Черненка. — А тепер, шановні, прошу сісти на свої місця.

З першого вересня Денис і Максим сиділи разом. Відмінник Білан перекочував на останню парту до спортсмена Черненка. Він і зараз підійшов до свого місця. Та Денис замість того, щоб сісти поруч з другом, демонстративно забрав свої речі й перейшов на перше-ліпше вільне місце.

— Повернися назад, Черненко, — наказав Плазун.

— Де хочу — там і сяду, — почулася зухвала відповідь. — Можу на підлогу. Тільки б не біля цього... — Денис хотів сказати якесь лайливе слово, та в останню мить стримався.

— Тоді — геть з класу, — спокійно навіть не наказав — попросив директор.

Денис Черненко мовчки поскладав підручники в наплічник і гордо вийшов, від дверей кинувши на Максима Білана презирливий погляд.

Але Плазун несподівано передумав:

— Чекай! — тепер це вже звучало як наказ.

Денис зупинився.

— Білане, виведи з класу порушника дисципліни, — прозвучав наступний наказ.

Тиша запала така, що її можна було помацати.

— Мене? — нарешті перепитав Черненко, все ще не вірячи своїм вухам.

— Тебе, — кивнув Плазун.

— Хай тільки спробує.

Це вже був відвертий і перший за ці два тижні нового порядку в школі вияв непокори директору.

— Денисе, вийди! — швидко викрикнув Максим. — Вийди геть з класу! Ти всім заважаєш!

— Ось, значить, як... — несподівано тихим голосом промовив Черненко. — А як не вийду?

— Я тебе виведу. Принаймні, спробую. Краще не доводь до цього, зрозумів?

Що коїлося в головах обох друзів, не знав ніхто. Але Денис Черненко, не дочекавшись, поки Максим Білан у своїй червоній пов'язці підійде до нього і спробує вивести з класу за руку, рішучими кроками вийшов, грюкнувши

1 ... 50 51 52 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Колекція гадів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Колекція гадів"