Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Голос перепілки 📚 - Українською

Читати книгу - "Голос перепілки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Голос перепілки" автора Марія Романівна Ткачівська. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 72
Перейти на сторінку:

– Нє, нема дурних. Ми борше на мармуляду прийдем, – кепкує Палазя.

– Дивиси, яка ти ґаздиня. Теляти ще нема, а вже купці стоят. Ту мармуляду ще зварити треба. Замість того, аби сказати: «Ярку, я лишаюси фартух поміряти, а зранічка, о п’яті годині, буду з тобов вогонь палити й сливки мішати», – то я би вже знав, до котрої дівки попід вікна ходити.

– Ходи попід мої, – спирає від сміху груди Юстині.

– Дивиси, у неї в стайни коза є. Абис двері не переплутав, – доливає оливи Зоська.

– Йой, бійтеси Бога. Та я фартух не для кози купував, – борониться Ярко.

– Та в неї ще цап є! – гне далі коштурі Зоська.

– То ти хочеш на него міряти? – робить великі очі Ярко.

– Ти перше порцію[106] неси, бо вже щос у горлі пересохло, – регоче Ганька.

– Я про ґаздиню, а вона про порцію, – устромляє ґнота Ярко. – Буде і порція, і танці. Але най перше ґаздиню найду.

На козликах наїдків! І каша рисова, і голубці, і пироги. Усі стоять колом і чекають. Ярко спершу наливає собі порцію. «Дай Боже!» – п’є спочатку до Оленки. «Дай Боже!» – п’є Оленка до Юстини й передає їй келишок.[107] «Дай Боже» – іде келишок від Юстини до Ганьки, від Ганьки – до Мартина, від Мартина – до Славки. І так по колу. Ярко як молодий господар наливає й підморгує кожному.

– «Грайте, грайте, музиченьки, а я заспіваю…» – починає Юстина.

– Як зачую коломийку, зачую, зачую, Через тую коломийку дома не ночую,

– продовжує Ярко.

– Ой легойка коломийка, легойка, легойка, Одна мила, друга люба, третя солодойка,

– заводять музики.

Дівчата зриваються з місця. Ото толока в Ярка! Стодола ходором ходить від музик, коломийок, від дівчачих ніжок. Почали хлопці підходити, дівчат до танцю брати. Ярко від Оленки не відходить, прилип, як смола до підошви.

Мартин дивиться на Оленку й очей не відводить. Гарна, хоч із лиця воду пий. Коси чорні, як у Варвари. Очі темно-зелені, аж горіхові. Що шия, що стан. Наче з глини ліплена. Виросла Оленка, краси набралася, що й не помітив коли. Він покрадьки далі на неї глипає. Оленка помічає, як Мартин на неї дивиться. Підморгує, аж зорі сипляться.

Вона, як сонечко, звивається в танці. Її коси летять, її очі світяться. Тримається руками за стан і крутиться, як веретенце. Витупцьовує новенькими черевичками по долівці, наче біжить своїми дрібненькими ніжками по Мартиновій душі. Мартин здригається.

– То ти мене хоч раз запросиш? – підбігає вона до Мартина й жебонить своїм майже дитячим голосом.

– Та як тебе запросити? Біля тебе хлопців, що нема де курці клюнути. Ярко лише тебе за руку водит. Ходи!

– Дивиси, бо не встигнеш із козами на торг! – підводить жартівливо брови. Далі сміється голосно й знову біжить до танцю. Тільки-но Мартин бере її за руку, як тут Ярко, мов із неба паде, перехоплює.

– Гей-гей! – не встигає промовити Мартин, як Ярко вже танцює з Оленкою.

Мартин то з Юстиною польку гопцює, то з Ганькою коломийку шкварить. А з Оленки очей не зводить.

– Грайте, грайте, музиченьки, грайте на всі села. Ой весела коломийка, весела, весела!

– підбадьорює музик Ярко.

– Оленко, може, уже йдемо? Я Варварі обіцяв, що проведу тебе, – підходить до неї Мартин.

– Ще трошка, Мартине, – кривиться Оленка.

– Ти йди. Я сам Оленку додому проведу, – втручається Ярко.

– А що Оленка? – зводить брови Мартин.

– Оленка ще лишаєси, – відповідає за неї Ярко.

Оленка киває й розтягує губи.

– Я ще троха побуду, – усміхається по-дитячому.

Мартин мовчить. Послухав Варвару, називається.

1 ... 50 51 52 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Голос перепілки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Голос перепілки"