Читати книгу - "Донор для небіжчика"

— Усі ці ваші так звані факти… притягнуті за вуха.

Якусь хвилину в кімнаті було чути лише звук дощу, що доносився з вулиці.

— Отже, по-вашому, НІХТО НЕ ВИНЕН? — нарешті мовив Герман.

Те, що сказав хірург, якоюсь мірою його вразило — точніше, тільки одну частину його розуму.

Інша частина його Я наполягала (а ще дехто в глибині це просто знав) — Коли і Як він став жертвою Великої Недоладності, а саме — ПІВТОРА РОКУ ТОМУ В ХІРУРГІЧНОМУ ВІДДІЛЕННІ ЛІКАРНІ. І що зараз перед ним сидить людина, яка провела йому переливання крові…

— Звичайно, я не виключаю можливості, що все сталося саме так, як ви стверджуєте… хтозна, — зненацька сказав Лозинський. — У такому випадку ви маєте право притягувати мене до відповідальності за якість тієї проклятої крові.

Герман не зміг визначити: іронізує лікар чи говорить серйозно.

Однак приступ люті дещо відступив.

— Усе, що я хотів вам сказати щодо цього, я сказав, — Лозинський запалив наступну цигарку від недокурка попередньої.

— А що ви можете сказати про вірус?

Той знизав плечима й подивився на Германа:

— Можна мені вас дещо запитати? Ви кілька разів назвали мене добрим лікарем… чи Добрим Лікарем… — Лозинський вимовив ці слова з притиском. — Це… щось має означати, якийсь прихований зміст?

— Вас це не стосується.

— Так?.. — засумнівався Лозинський, намагаючись щось пригадати, але нічого, крім образу, що виринув раптом із пам’яті, маленького лікаря з дитячої книжки… Він повернувся до теми:

— Я, звичайно, не вірусолог… щоб скласти якусь картину того, що з вами коїться. Тим більше, маючи дані винятково з ваших слів і дуже нетривалих власних спостережень…

Насамперед, мене дивує, чому ви не померли практично відразу від дивовижної інтоксикації організму і як ваше серце досі здатне витримувати такі колосальні навантаження. Без їжі, води… Просто неймовірно… Більшість учених із радістю віддали б половину життя тільки за один аналіз вашої крові… чорт! — вибачте…

Герман зовні ніяк на це не відреагував.

— Отже, — продовжив Лозинський, — ви сказали, що на неактивній стадії тест розпізнав цей вірус як ВІЛ, а при переході в активну — раптом перестав упізнавати взагалі. Скільки часу минуло між цими двома тестами?

— Десь місяць чи трохи більше. Це щось дає?

— Узагалі-то, сумніваюся, — відповів хірург. — Але хто знає. Встановити що-небудь точно у вашому випадку… відшукати нитки… без спеціальних лабораторних досліджень, без… практично всього — неможливо. Мені залишається тільки здогадуватися. Єдине, що я можу зараз сказати, — це якийсь зовсім не відомий науці вірус (сподіваюся, він не створює вогнища епідемій), який розвивається в організмі при переході в активну стадію нерегулярними стрибкоподібними фазами. Початок кожного нового циклу супроводжується приступами, так?

— Звучить правдоподібно, — відповів Герман.

— Мене, як медика, просто вражають побічні дії у вашому організмі, якими супроводжується розвиток цього загадкового вірусу. Неприйняття води… Неймовірно! — мені навіть уявити важко, що може викликати таку реакцію стосовно основного життєвого елементу… Маячня якась… Але, чорт забирай, це все факти… Я дивлюся на вас і просто не розумію, як ви живете, що підтримує ваш організм… Потім практично повна перебудова зору… феноменальна швидкість реакції. І зовсім не відомо, що відбуватиметься далі. Хоча не виключено, що основні процеси вже завершено… хотілося б у це вірити, в усякому разі.

— А якщо… ні?

— Не знаю, — знизав плечима лікар. — Якщо це ще не все, інше навіть страшно уявити. Ви вже схожі на чудовисько… І ці ваші запаморочливі трюки… Загалом, хіба що не літаєте…

— Хто вам сказав? — кинув Герман, його шалені очі зупинилися на обличчі Лозинського.

— Господи… — прошепотів лікар.

— Я пожартував. У вас є припущення, звідки міг узятися цей вірус?

— Та звідки завгодно! Можливо, навіть прилетів із космосу — тепер я можу повірити в експерименти зелених чоловічків, які вони проводять на Землі, про що часто пише бульварна преса. Чи це мутував який-небудь наш рідний вірус під впливом радіації, може, навіть ВІЛ… Як на мене, цей варіант найправдоподібніший, якщо враховувати перший результат вашого тесту. А може, просто яйцеголові не зуміли відгородити своє нове дітище від світу. Втім, при бажанні можна допустити й існування тисячі інших можливостей…

Але насправді — я не знаю! І, тим більше, не можу уявити, як це опинилось у вашому організмі. А якщо була заражена та кров — то, чорт забирай, як інфекція потрапила до донора…

— Особисто я схиляюсь до думки, — спокійно сказав Герман, незважаючи на те, що слова Лозинського викликали в нього відчутне поколювання в хребті, — що це який-небудь чорнобильський мутант СНІДу чи результат старання яйцеголових.