Читати книгу - "Чужі скелети"

Вона не змогла би проробити всіх цих маніпуляцій, аби їй заважав Барон. Пес мусив як мінімум гавкати, розбудивши хазяйку. Цього не сталося — собака з невідомої причини не втручався в дії непроханої гості.

Ба більше — зловмисниці не заважала сигналізація. Вмикалася і вимикалася вона зсередини будинку. Та напасниця зробила оригінальніше — перерізала електричні дроти з вулиці садовими ножицями. Ножиці теж валялися там, де вона їх залишила. Хоча, як цинічно припустив Петриківській, злочинниця могла скористатися ними як знаряддям убивства. А так пішла робити свою чорну справу з голими руками.

Проте факт наочний: ця жінка знала, що будинок під сигналізацією, знала про собаку — і зуміла легко вирішити обидві проблеми. Отже, готувалася, а значить — мала до Юлії Гараніної щось особисте.

Хоча навряд чи вони взагалі були знайомі.

На вигляд напасниці було років сорок, але з висновками Петриківський у таких випадках радив не поспішати. Довге плаття, покроєне і пошите так, аби вільно теліпалося на тілі, під ним — несвіжа білизна. Недоглянута брудна порепана шкіра на руках та обличчі, кілька виразок на тілі, пізніше визначені як лишаї, давно неліковані зуби. Власне, колись їх усе ж таки лікували, експерти знайшли кілька пломб. А ще — дві металеві коронки, на них іще кажуть «фікси». Саме так — фікси. В поєднанні з розмальованою в кількох місцях шкірою битий сищик безпомильно визначив — ця жінка сиділа в тюрмі, як мінімум один раз судима, значить, відбитки пальців досить швидко дадуть результат.

Ліве плече мертвої зловмисниці прикрашала квітка маку — один із символів гріха й пороку. Ще цю символіку використовують опійні наркомани, і згодом розтин підтвердив: покійниця вживала наркотики, довго, системно і, що характерно, останній раз не так уже й давно. Правда, «продукт» досить сумнівної якості — так звана «ширка», ацетилований екстракт макової соломки, причому дуже сильно розбодяжена. Ну, а місце нижче пупка прикрашав метелик із розправленими крилами, один із символів свободи. Чи потягу до неї — такі малюнки наколюють собі здебільшого невиправні зечки. Зуби цілком міг лікувати тюремний стоматолог.

Значить, погодився Петриківський із висновком своїх оперативників, Юлія Гараніна мала нещастя зіткнутися з затятою рецидивісткою, до того ж — наркоманкою, готовою на крайні заходи задля досягнення своєї мети. А мета видавалася цілком зрозумілою: злочинниця пробралася в багатий будинок з метою пограбування, і коли хазяйка прокинулася та побачила її, вирішила не тікати, а битися на смерть. Наркотики притупили відчуття страху.

Коли особу загиблої встановили, що виявилося досить просто і забрало щонайбільше дві години, все для Петриківського з Костюком остаточно стало на свої місця, а загальна картина вималювалася до найменших подробиць.

Звали її Жанна Чорна.

Таким чином, зовнішній вигляд відповідав прізвищу. Біографія при всьому своєму багатстві досить типова і стандартна для людей такого ґатунку. Народилася тридцять два роки тому у Фастові, у родині алкоголіків. Батько, як водиться, залишив родину рано, мама перебивалася то прибиральницею, то різноробочою, донька рано почала красти. Мала Жанна особливу прикмету, котра вирізняла її серед інших злодійок: вона від народження була глухонімою — ще одна причина, чому її цуралися однолітки та недолюблювала рідна мати. Насправді ненька Жанни навряд чи когось по-справжньому любила, і ці якості передалися самій Жанні повною мірою.

Коли її, п’ятирічну, віддали нарешті в спецінтернат для дітей з вадами слуху, дівчинка дуже скоро стала грозою інших вихованців, головним болем для персоналу та… найкращим другом тварин. Глухоніма Жанна Чорна, скривджена людьми й природою вже в день народження, володіла феноменальним талантом, вочевидь, компенсованим природою за всі її вади. Дівчинка, поза сумнівом, мала певний гіпнотичний дар, який могла за бажання застосувати й до людей, та натомість охоче випробовувала його на собаках і котах. Найлютіші пси, особливо бродячі, при зустрічі з нею з незрозумілих причин ставали шовковими, починали лащитися до Жанни, ладні були виконувати всі мовчазні накази повелительки, котра так само, як і чотириногі, не володіла мовою людей. Та варто було комусь сторонньому наблизитися до дівчинки і тварини в цей час, тварина починала виявляти агресію навіть удвічі більшу, ніж зазвичай. Собаки шкірили зуби, коти вигинали спини та шипіли.

Кілька разів феномен Жанни Чорної намагалися дослідити вчені, що приїздили не лише з українських, а й із російських міст. Нею певний час цікавилися журналісти — сенсація все ж таки. Але феноменальна дівчинка ставилася вороже до всіх людей, практично не роблячи винятків. Потім, підрісши, взагалі почала частіше тікати з інтернату, тож поступово інтерес до некерованої глухонімої гіпнотизерки зник. Петриківський не втримався — набрав номер колеги з Фастова, який готував довідку про Жанну, запитав дещо, і відповідь підтвердила його власні висновки: з Чорною неможливо було знайти спільну мову в звичному розумінні цього слова, проте її досить легко можна було приручити. Варто пожаліти, як будь-яку неприкаяну тварину, і все — Жанна могла стати вірною і відданою, навіть перегризти за свого володаря горло.

Таким чином, Жанну Чорну за охоти можна було пожаліти, а потому легко використовувати її руйнівний потенціал у будь-яких інтересах та з будь-якою метою.

Видно, хтось таки зрозумів це і почав користуватися своїми знаннями: вперше неповнолітню Жанну Чорну судили за крадіжку, яку намовив її скоїти один невиправний рецидивіст. Спочатку він зробив дівчину своєю коханкою, а тоді за допомогою примітивної мови жестів та ручки з папірцем (писати й читати дівчину все ж таки навчили, тут вона не надто опиралася, розуміла — лише грамотні виживають!) намовив проникнути в будинок одного куркуля, де в дворі бігав лютий пес без ланцюга. Жанні дали за співучасть три роки. Свого строку не досиділа — потрапила під амністію як інвалід.

З того часу постійного місця проживання не мала, перебивалася час від часу легальними заробітками, торгуючи в різних місцях різним дрібницями, але здебільшого