Читати книгу - "Мауглі"

— Жоден Смугастий не посміє тут полювати, — промовив, нарешті, хлопець.

— Це не крик Провісника, — озвався Сірий Брат.— Іде велика ловитва. Слухай!

Тишу знову порушив вереск, схожий чи то на ридання, чи то на сміх, так ніби в того шакала були м'які людські губи. Мауглі глибоко зітхнув і, випереджаючи прудких вовків, побіг до Скелі Ради. Фао й Акела вже сиділи на своїх місцях, а нижче напружено чекала вся Зграя. Матері з вовченятами забилися у свої лігва: коли долинає фіал, слабким істотам не годиться виходити з дому.

Спочатку вовки не чули нічого, лише з темряви до них долинав гомін Вайнгунги та завивання вітру, що бавився верховіттям дерев. Несподівано на тому боці річки заскімлив вовк. Та це був не вовк із Зграї, бо вся Зграя зібралася тут. Вовче виття перетворилось на довге, одчайдушне гавкання.

— Дхоль! — лунало. — Дхоль! Дхоль! Дхоль!

За кілька хвилин на скелі почулися стомлені кроки, і кістлявий мокрий вовк із закривавленими боками, скаліченою передньою ногою і білою піною на губах, кинувся в коло і, задихаючись, упав до ніг Мауглі.

— Доброго полювання! Хто твій Вожак? — спитав поважно Фао.

— Доброго полювання! Я Вонтола, — почулась відповідь.

Це означало, що він вовк-одинак і полює для себе, своєї подруги і вовченят, живучи у віддаленій печері. "Вонтола" — означає відступник, який не живе із Зграєю. Він важко дихав, і всі бачили, як б'ється його серце.

— Хто наближається? — спитав Фао, бо в Джунглях завжди питають про це після фіала.

— Дхоль, дхоль із Декана, руді собаки, вбивці. Вони йдуть з півдня на північ; кажуть, ніби Декан спустів. На своєму шляху вони вбивають усіх. Коли світив місяць-молодик, у мене було четверо — подруга і троє вовченят. Подруга навчала малих полювати на лугах, ховаючись, вистежувати оленя, як це робимо ми, мешканці долин. Опівночі я чув, як вили мої щенята, ідучи по сліду. А на світанку я знайшов їх у траві — вони лежали задубілі. Вільне Плем'я, за молодика у мене було четверо. Тоді я став шукати, кому помститись, і знайшов рудих собак.

— Скільки їх? — спитав Мауглі.

Вся Зграя глухо загарчала.

— Не знаю. Троє з них уже ніколи не полюватимуть. Але потім руді собаки гнали мене, як оленя. На трьох ногах гнали. Дивіться, Вільне Плем'я!

Він випрямив свою покалічену, почорнілу від засохлої крові лапу. Боки вовка були жорстоко покусані, горло — розірване і пошматоване.

— Їж, — сказав Акела, відійшовши од м'яса, що його приніс йому хлопець. І голодний відступник накинувся на оленину.

— За мною не пропаде, — промовив покалічений вовк, трохи угамувавши свій голод. — Дай мені трохи набратися сил, Вільне Плем'я, і я теж полюватиму. Моє лігво пусте, хоч ще за молодика в ньому теплилося життя. А Кривавий Борг ще не відплачений…

Фао, почувши, як хрущать кістки під зубами Відступника, схвально буркнув:

— Такі щелепи нам пригодяться, — сказав він. — Дикі соба ідуть із щенятами?

— Ні, ні. Всі руді ловці — дорослі собаки зграї, великі і сильні.

Це значило, що дхолі, великі руді собаки з Декана, прийшли битися. А вовки знали, що навіть тигр і той поступається здобиччю дхолю. Руді собаки мчать прямо Джунглями, збиваючи з ніг і шматуючи все, що трапляється їм на шляху. Хоч собаки й не такі великі і розумні, як вовки, зате їх дуже багато і вони дужі. Проте дхолі називаються зграєю лише тоді, коли їх збирається принаймні сотня, в той час як сорок вовків — це вже неабияка зграя. Під час мандрувань Мауглі добирався до високих трав Декана і часто бачив, як сміливі, безстрашні дхолі спали, бавилися і чухалися посеред ярів і чагарників, що служать для них лігвом. Хлопець ненавидів рудих собак і ставився до них з презирством, бо вони пахли не так, як Вільне Плем'я, і жили не в печерах, а особливо тому, що в них росла вовна між пальцями, тоді як у Мауглі і його друзів пальці завжди гладенькі. Але з розповідей Хаті хлопець знав, як жахливо полює зграя рудих собак. Навіть сам Хаті звертає їм з дороги, бо поки дикі собаки живі і є багато дичини, вони шалено сунуть уперед і вбивають усе на своєму шляху.

Акела знав дещо про рудих собак і сказав Мауглі впівголоса:

— Краще вмерти разом із Зграєю, ніж самому, без Ватажка. Буде добре полювання — для мене останнє. Та люди довго живуть, і в тебе попереду ще багато ночей і днів, Братику. Йди на північ. Якщо після битви хтось із вовків залишиться живий, він принесе тобі звістку про нашу бійку.

— А, — цілком серйозно сказав Мауглі,— я мушу йти в болото, ловити дрібненьку рибку і спати на дереві?? Чи мені попросити допомоги у мавп і спокійно гризти на дереві горіхи, поки Зграя битиметься внизу?

— Битва буде на смерть! — сказав Акела. — Тобі ніколи не доводилося стрічатися з дхолями, рудими вбивцями? Навіть Смугастий…

— Ауа! Ауа! — презирливо промовив Мауглі. — Я вже вбив одну смугасту мавпу. Тепер слухайте: жили-були Вовк, батько мій, і Вовчиця, моя мати, і був ще старий сірий Вовк (не дуже мудрий, він уже побілів), якого