Читати книгу - "Тайники розкриваються вночі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Віднині не залишилося жодного сумніву.
Але навіщо було майорові це робити? І Вовченко раз у раз ставив собі класичне запитання криміналістики: хто від цього має вигоду? Дроздов? Нісенітниця! Дрібна помста юнакові за критику? Теж дурниця…
Підполковник зняв трубку.
— Вікторе Федоровичу?.. Зайдіть до мене.
Дроздов привітався і, тримаючи в руці документи незакінченої справи, якою, як він вважав, цікавиться підполковник, сів у крісло.
Потім помітив, що Вовченко надзвичайно похмурий, і механічно глянув на стіл. Знайомий лист і якась листівка лежали поруч.
— Ви можете це пояснити, Дроздов?
Майор силкувався всміхнутись, але в нього затремтіли губи. Надрізана листівка, на якій він прочитав своє привітання, все пояснила.
— Мені незрозуміло одне: чому? Навіщо це вам?
Пополотнілий Дроздов мовчав. Права рука його з документами безсило звисла.
— Вікторе Федоровичу… — як ніколи жалісно промовив Вовченко. — Ми з вами прийшли сюди разом… стільки років пліч-о-пліч… У мене в голові не вкладається…
— Я нічого не робив, — хрипко промовив Дроздов, не підводячи погляду.
«Кому це вигідно? Кому це вигідно було? — билася в голові Вовченка єдина думка. — Для махінаторів з «Оріона»? — Навпаки, молодого, недосвідченого оперативника вони могли обдурити легше, ніж такого, скажімо, як Погосов чи Дроздов. Значить, самому Дроздову. Але чому? Невже така сильна радіація від усякої гидоти, з якою маєш справу, що й на Дроздова подіяло?!. І раптом він згадав, що на самому початку вивчення «Оріона» там дізналися, що справу в Дроздова забрали й передали новенькому працівникові, а незабаром стало відомо, що колишній оперативник Ланенко працює юрисконсультом на цій же фабриці.
Ще невиразна, туманна здогадка спала підполковникові на думку.
Більше навмання, ніж певно, спитав:
— З Ланенком ви в одному під'їзді живете?
— У різних, — мов потопаючий, вхопився за соломинку Дроздов. — У різних, — гарячково повторив він, наче ця обставина могла врятувати його.
— І не дружите?
— Що ви! — очі в Дроздова зовсім округлились. — Ви ж пам'ятаєте, як ми сварилися!..
Він іще говорив багато, запально про свою антипатію до Ланенка, про їхні суперечки… І чим більше гарячкував, тим дужче холоднішав погляд Вовченка.
Підполковник зупинив Дроздова жестом.
— Напишете рапорт на ім'я начальника управління про відставку і віддасте мені. Мотиви… — він зробив паузу. — Мотиви які завгодно. Стан здоров'я, сімейні обставини, все, що хочете…
— Товариш підполковник!.. — Рум'янець, який несміливо повернувся на обличчя Дроздова, знову збіг з нього.
— Пенсію одержите. Тільки з огляду на роки, що ви прослужили…
— Петре Володимировичу, — благав Дроздов. Руки в нього тремтіли, і папери, які він стискав, сумно шелестіли. Здавалося, ось-ось в очах цього кремезного чоловіка виступлять сльози.
— Я не хочу глибоко вникати в справу, — сказав Вовченко. — Але, якщо завтра не буде рапорту, — жорстко додав він, проситиму начальника управління призначити розслідування. Йдіть!
Майор, немов сновида, ступив кілька кроків по кімнаті. Біля дверей зупинився, оглянувся, але, зустрівши тяжкий, як свинець, погляд Вовченка, поточився і вискочив у коридор.
Кілька хвилин у кабінеті підполковника було так тихо, що падіння дощових крапель за вікном лунало, як удари стінного годинника.
Вовченко опустив голову. Тільки один раз його губи ледь чутно прошепотіли:
— Ех, Вікторе Федоровичу, Вікторе Федоровичу…
Потім двері відчинилися знову. Увійшов Погосов.
— Товаришу підполковник!
Вовченко підвів на нього невидющий погляд.
— Товаришу підполковник, я…
— Зайдіть пізніше, — різко сказав Вовченко.
Погосов застиг на місці, не розуміючи, чого начальник так обірвав його.
— Зайдіть пізніше! — гримнув Вовченко.
Гера розгублено закліпав віями і враз зник з кабінету. Таким Петра Володимировича він ніколи не бачив…
Варвара Олексіївна признається
Поки син прийшов з роботи, Варвара Олексіївна встигла обід зварити і спекти його улюблений лимонний торт. З самого ранку в неї святковий настрій. Закінчивши поратись, вона підійшла до календаря, що висів на стіні, і здивувалася, побачивши не червоний, а звичайний буденний чорно-білий аркушик. Тоді схаменулася, що сьогодні тільки сімейне свято, тільки для неї та її сина. Сьогодні вона підрахувала зароблені гроші. Їх було понад дві сотні. Вже наче ходила з Юрком по новій просторій кімнаті, розставляла меблі… Мрії заводили її дуже далеко, вона вже й невістку пригощала у цій кімнаті, онука бавила…
Юрій повернувся з роботи, похапцем пообідав і став читати книжку.
Варвара Олексіївна сіла на диван, склала руки. Море жалю хлюпнуло в серце. Вона бачила, що могло помітити тільки материнське око: не лише те, що син схуд, змарнів, а й те, що в його погляді з'явилися нові вогники, гострі, жорстокі, яких раніше ніколи не було. На її очах Юрій мужнів, із дитини ставав юнаком, а тепер стає зовсім дорослим. Тепер у нього своє життя, якого вона не знає, в яке не може увійти… Та сьогодні вона знову поведе його, як колись, за руку. Сьогодні відкриє для них обох нову, світлу сторінку життя.
Так або приблизно так думала Варвара Олексіївна, збираючись розповісти синові новину.
І ось, коли мрії оббігли повне коло й почали повторюватись, вона промовила:
— Юрку…
Він не відразу відірвався від книги. Не підводячи голови, спитав:
— Що, мамо?
— Правда, нам дуже
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тайники розкриваються вночі», після закриття браузера.