Читати книгу - "Енеїда"

станів, які мали нерухому власність. Вбгалися в оклад тут у значенні: вийшли в люди. Се що проценту не лупили — не брали процента за позичені гроші. 125. Бувають військові, значкові, І сотники, і бунчукові — перелічуються звання, які надавалися українській старшині за полкового устрою. Військовий товариш — звання, які у XVIII ст. гетьман присвоював козакам за заслуги на війні (дорівнювало сотникові). Значковий товариш — козацьке звання, надавалося, починаючи з другої половини XVII ст. Значкові вважалися охоронцями полкового прапора та сотенних хоругов. Пізніше це звання надавалося синам полкової старшини. Бунчуковий товариш — помічник генерального бунчужного, який на війні беріг і захищав бунчук — військову регалію гетьмана. Бунчукові товариші становили верхівку української старшини, були підлеглі тільки самому гетьманові. Тут люде всякого завіту — завіг — тут у значенні: звичай, успадкований з давніх часів. 126. "Він божої. — сказала. — крові" — предок Анхіза, родоначальник троянців Дардан, був сином громовержця Юпітера. 128. Побіг старий не просто — боком — Анхіза, за те, що похвалився інтимним зв'язком з богинею Венерою, розгніваний Юпітер ударив громом, після чого той став кульгати на одну ногу. 129. Не смів мертвця поціловать — зразок тонкої і вірної передачі І. Котляревським усіх нюансів народної психології. В українських народних звичаях і віруваннях покійні батьки вороже настроєні до своїх живих дітей. Вони переслідують і намагаються згубити свою дитину, що попадає між мертвих, особливо ту, що дуже побивається за ними. Відомі народні легенди про мерця-матір, яка ганяється за дочкою, щоб розірвати її; дочка, втікаючи, скидає частинами свій одяг і поки мрець рве його на шматочки, встигає сховатися в домівці. Інколи дочку від матері рятує покійна хрещена. Відома легенда про мерця-парубка, який переслідує дівчину, що дуже побивалася за ним. В цих легендах відбилися засади народного світогляду, спрямовані на збереження і примноження людського роду. Живий про живе дбає. 131. Вечорниці — див. коментар: III, 8. Ворон — гра з циклу весняних вуличних ігор для дівчат. У фольклорі світло, вогонь — життя, рух; темрява, морок — смерть, тому чорний ворон символізує горе, смерть. Весільних пісеньок співали — вихід дівчини на вечорниці означає, що вже почалося її дівування і вона може виходити заміж. Співали тут і колядок — різдвяні свята — найліпша пора для вечорниць і досвіток. Різдвяні обряди переплітаються з іграми та розвагами молоді на вечорницях (наприклад, вечорниці в перший день різдва в п'єсі Тараса Шевченка "Назар Стодоля" та в повісті Миколи Гоголя "Ніч перед різдвом"). Треба розрізняти колядки і коляди. Колядки мають обов'язково тільки світський зміст, коляди присвячені духовно-релігійним темам ("Ой сів Христос вечеряти" та ін.). Тому в пеклі співали саме колядки, а ні в якому разі не коляди. Палили клоччя, ворожили — клоччя — грубе волокно, одержане як відхід під час обробки волокон конопель або льону. Непридатне для прядива волокно знаходило всіляке застосування в побуті, в тому числі й ворожінні. Це відбилося в казках, легендах, переказах. По спині лещатами били — лещата — дві зв'язані палиці, між якими затискується якийсь предмет. Лещатами називають лозини, з яких плететься тин. Ймовірно, саме в такому значенні це слово вжите в "Енеїді". Можливо, йдеться про різновид гри в "джгута", коли одному закривають очі і б'ють по закладеній на спину руці (долонею, джгутом, лозиною з тину і под.; див. коментар: І, 37). 132. Джерегелі — коси, дрібно заплетені й викладені вінком на голові. Вегері — танець, ніби угорського походження. Скакати вегері — танцювати навприсідки; У "Словнику" П. Білецького-Носенка зазначено: вегері — те саме, що й танець гайдук (див. коментар: І, ЗО) (Білецький-Носенко П. Словник української мови. — К., 1966. — С. 92). Тісна баба — дитяча, молодіжна гра; дві кількісно рівні групи сідають на лавці і починають тиснути одна на другу. Витіснена група вважається переможеною. У хатніх вікон підслухали — в день святого Андрія (ЗО листопада за ст. ст.) або перший день різдва дівчата гадали, чи вийдуть цього року заміж. Один із способів: увечері дівчина йде підслухувати під сусідські вікна. Як почує, що хтось комусь у хаті скаже: "Іди!" — то вийде, а коли почує слова, зміст яких зводиться до "сиди на місці!", — то не вийде. Ходили в північ по пусткам — у народній творчості відомо немало легенд про страшні, закляті місця, які людям слід обминати, — пустки (див. коментар: III, 27). Ці місця пов'язані з діями "нечистої сили": чортів, відьом, з якоюсь страшною подією, убивством. Слухання таких історій справляє особливе враження у відповідній ситуації. Вечорниці в довгі осінні та зимові ночі були найкращим місцем для слухання всіх тих страшних історій в дусі гоголівського "Вія" чи "Мертвецького великодня" Г. Квітки-Основ'яненка. Улюблений час "нечистої сили" — з півночі до третіх півнів. Знаходилися сміливці, що зголошувалися сходити опівночі на страшне чи то закляте місце, билися об заклад. Інші, бувало, чинили перешкоди, страхали сміливців. У другому акті п'єси Т. Шевченка "Назар Стодоля" (дія відбувається у XVII ст.) зображені вечорниці. Серед інших епізодів зустрічаємо тут і ходіння "в північ по пусткам". Ключниця сотника Хоми Кичатого, козир-дівка Стеха похваляється сходити в стару корчму за селом, яку "і днем люди хрестячись обходять, а вночі ніхто не посміє". Складається умова за всіма правилами: Стеха, коли не дотримає слова, ставить "піввідра слив'янки, три куски сала і паляницю", друга сторона — "музикантів на всю", тобто на весь вечір. Щоб повірили, Стеха мусить принести цеглинку, або кахлю з груби, або що хоче, тільки з корчми. До свічки ложечки палили — мабуть, йдеться про звичай топити віск у черепку, ложці. Розтоплений віск виливають на воду. Якщо, охолонувши, він нагадуватиме весільний вінець, то дівчина скоро вийде заміж. Або жмурились по куткам — гра в піжмурки: всі ховаються, один шукає. 134. Ухо прехихе — невживане зараз, означає гостроту і жвавість. (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. — М., 1952. — Т. 9. — С. 500). Хвистка, порскенька — швидка, дуже жвава. 136. Які на Костянтина рвала — за народними віруваннями, трави, які мають чудодійну, цілющу силу; їх слід рвати в Костянтинів день (21 травня за ст. ст.). І те гніздо, що ремез клав — ремез своє мистецьки зроблене гніздо-кошіль підвішує на очереті або на дереві над водою. Воно фігурувало в народних обрядах, ворожіннях. Ремезовим гніздом підкурювали хворих, у деяких місцевостях і худобу, бджіл, риболовні снасті. Бувало, гніздо ремеза тримали в хаті як талісман. Васильки — народна назва шавлії гайової (Salvia nemoposa) та близьких до неї видів (волошок, щириці). Васильки входять постійним мотивом до українського національного орнаменту. Настій з василькових