Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

—  Іншого і не залишається, - сказав я невдоволено.

— Ти так і сидітимеш? — так само нетерпляче запитала вона вдруге в мене.

— Чого ти пристала до мене?! Останні тижні видалися особливо тяжкими! Це не ти копала тунель, не ти вигрібала пісок, не ти ламала собі ногу! Дай мені відпочити і просто отямитися! - зірвався я. - Згинь до завтра, будь ласка, - попросив її.

— Хам, — ображено сказала Сальміра і зникла.

— Може бути й так, але… — почав казати я, а зрештою просто відмахнувся рукою. Нехай ображається. Мені треба відпочити, навіть від них.

Але  Сальміра мала рацію: треба прогулятися навколо планетохода і з'ясувати, що тут до чого, а то було б прикро, якби в парі сотень метрів за деревами знаходилося якесь поселення, і про мене там уже знали. І зараз там формувалися б загони для мого захоплення. Жаль, що розвідувальна літаюча техніка не передбачена експедицією. Вдома я мав техномагічний літак з камерою, який я любив запускати на вихідних. Як би він зараз у нагоді мені. Але оскільки у мене немає автономної розвідувальної апаратури, розвідку доведеться провести по-старому ніжками. Сенсори планетохода, звичайно, показують, що навколо немає нічого схожого на сліди життєдіяльності розумного, але тут імпульси сенсорів глушать дерева дуже швидко.

Вдягнувшись у скафандр, я покинув планетохід. Сьогодні повітряна суміш вісімдесят дев'ять на одинадцять. Щиро кажучи, жодної різниці не помітив — дихало так само легко, як і звичайно. Сподіваюся, Лорана знає, про що говорить, і я дійсно через три місяці зможу дихати без домішок повітря з іншого світу, бо повітряні запаси не дуже й великі. Їх і на три місяці вистачить за розрахунками, але не на більше. Прийде в разі чого мудрувати з Лінгретом щось для трансмутації необхідної суміші повітря. Добре, що верстат я захопив із собою та проблем навіть зі складними артефактами бути особливо не повинно. Адже це не вища магія з сотнями тисяч рун.

Далеко від планетохода не пішов. По-хорошому треба заглибитися в ліс кілометрів на п'ять і потім зигзагоподібно повернутися до планетохода, але ходити лісом у скафандрі, я вам скажу, дуже незручно. Тішило, що тут хоч відстані між деревами близько десяти метрів, але підкладка лісу складалася з товстого кількаметрового шару старого листя. Варто врахувати, що скафандр для ЗКД важить близько двохсот кілограмів, а я важу близько дев'яноста кілограмів. Можете уявити, на що перетворюється кожен мій крок.

Якби не сервомотори у суглобах скафандра, я б, мабуть, і не вибрався з листя ніколи. Крок — і я провалююся на двадцять-тридцять сантиметрів у шар старого листя. Така ходьба мене розлютила, хотілося зірвати з себе скафандр і просто пройтися нікуди, не провалюючись, але я чудово уявляв, чим це загрожує і що, швидше за все, ця прогулянка стане останньою в житті.

Але, попри проблеми пересування, я віддалився від планетохода до лісу аж на відстань у кілометр, де й установив лазерну сигналізацію та камери на відстані кількох сотень метрів один від одного. Так хоч якісь шанси дізнатися про небезпеку, перш ніж ця небезпека підбереться до планетохода. Те, що я побачив під час прориву з міста, свідчить, що місцева цивілізація покладається на магію без технологій та швидкого транспорту у них немає.

Але бентежить мене просторова магія. З її допомогою вони можуть опинитися прямо під планетоходом будь-якої хвилини. Добре, що всередину їм не потрапити — усередині планетоходу не можна відкрити портал або телепортуватися в нього. Не було спеціальної функцією. Це побічний ефект захисту планетоходу. Впроваджені руни ще під час виплавки деталей планетоходу дестабілізували просторову метрику, не дозволяючи таким чином прицілитися до точки виходу всередину.

Взагалі про цей ефект я дізнався з доповіді ще під час підготовки експедиції. Тоді цим випадковим ефектом сильно зацікавилися військові, оскільки нормальний захист від переміщень багато споживає мани, а тут просто пасивний побічний ефект. Не знаю, чим потім усе закінчилося, але перед відльотом я чув, що кілька експериментальних командирських бойових машин створили з урахуванням цієї технології. Чи взяли їх на озброєння, дізнатися вже не встиг.

Під час польоту до порталу канали зв'язку між «Містом» та імперією використовувалися виключно по справі, а не для обміну непотрібною нам у принципі інформацією. Треба буде обговорити з Лінгретом та двома просторовими магами захист від просторової магії навколо планетохода. Сам Лінгрет, швидше за все, не робив нічого подібного, але ті два нітірі, просторові маги, повинні знати про це. Лінгрет на основі їхніх знань зможе розробити артефакт, а я — втілити його в життя.

По дорозі назад до планетохода уважно розглядав природу навколо мене. Вона певною мірою схожа на ту, яка вдома, але в той же час колірна гама рослин відштовхувала від того, щоб до них торкатися і взагалі наближатися. Фіолетові дерева з синіми плямами, в яких росло щось схоже на прищі, мені здавались якимись отруйними, попри те, що аналізатор показав цілком безпечну рослину для мого нинішнього організму. Швидше за все, такі враження у мене, по-перше, від того, що я дуже давно не бачив рослин у природі – тут і тривалий політ, і півроку на мертвій планеті – а по-друге, яскраві кольори рослин удома асоціювалися з отруйними рослинами. Пам'ятаю, у ботанічному саду бачив помаранчеві рослини, які виділяли дурман, що зводить з розуму всіх навколо. Навіть люди піддавалися йому, нехай і не на перший день, але в результаті всі приходили до нього і сиділи на місці, поки рослина обплітала жертву своїм корінням і випивала всі соки. Зараз та рослина залишилася тільки в різних музеях та ботанічних садах, а свого часу від неї загинуло кілька експедицій на сусідній континент у пору Великих Відкриттів.

Отже, у мене підсвідомий страх яскравих рослин будь-яких інших кольорів, крім зеленого. Сподіваюся, вдасться згодом перебороти цей страх, бо тут усі рослини таких квітів. Тут яскраво-фіолетова кора звичайна для рослин цієї планети. Та й Сальміра якось розповідала про те, що на їхній рідній планеті до катастрофи теж переважали яскраві кольори, і фіолетовий серед них був найпоширенішим і поступався, мабуть, лише рожевим кольором. М-да, мені важко було тоді уявити траву рожевого кольору, але це було нормою як на рідній планеті, так і тут. На межі лісу та пісочного берега можна зустріти рожеву траву. А ось Сальміра не розуміла, як можуть бути рослини зеленого кольору. Вона не змогла пригадати жодної зеленої рослини, а на ті, які я показував на моніторі, говорила, що вони жахливі і гидкі. Некромант, більш старий і досвідчений нітірі, все-таки бачив зелені рослини в одному регіоні республіки, але вони були твором одного друїда, який і вибрав спеціально зелений колір, щоб виділитися серед інших. В нього від зелених рослин  теж подібна реакція була, щоправда, з іншої причини – ті друїдські рослини були м'ясоїдними.