Читати книгу - "Стерв'ятник - птах терплячий"

Якби він був сам, то негайно пішов би у джунглі, сподіваючись перехопити Феннела, але ж зараз він не міг залишити Ґеї.

Пілот поглянув на бідолашну жінку. Певно, Феннел мав рацію щодо укусу комахи. Ґея видавалася дуже хворою, до того ж вона тремтіла у пропасниці. Доки Ґеррі дивився на неї, колишня красуня повільно розплющила очі. Їй знадобилося кілька секунд, аби сфокусуватись, а тоді вона насупилася, неначе від болю.

— Ти поранений, — прохрипіла вона.

— Усе гаразд, — Ґеррі стиснув її гарячу руку. — Не переймайся цим.

— Він забрав компас і перстень.

— Знаю. Розслабся і ні за що не хвилюйся.

Несподіваний тріск гілок над головами заскочив їх зненацька і привернув увагу. Один зі стерв’ятників спустився з вищої гілки на нижчу й витягнув миршаву шию, щоби подивитися на людей.

Звівшись на ноги, Ґеррі підняв скривавлений камінь і швиргонув його у птаха. Камінь просвистів біля стерв’ятника. Гучно змахнувши крилами, той відлетів у шелесті листя.

— Він знає, що я помираю, — слабким голосом мовила Ґея. — Ґеррі! Мені так страшно.

— Ти не помираєш! Просто тебе вкусила якась комаха. За день чи два все буде гаразд.

Вона поглянула на нього, і серце пілота стиснулося від страху й безнадії в її очах.

— Ти нічим не можеш мені допомогти, — сказала вона. — Облиш мене. Ти мусиш дбати про себе, Ґеррі. Мені лишилося недовго. Я не знаю, що це, але здається, ніби щось заполонює мене, вбиваючи по шматочках. У мене холоднючі ноги, а решта тіла — горить.

Ґеррі помацав її босі ноги. Ті справді були крижаними.

— Звісно ж, я не покину тебе. Хочеш пити?

— Ні. Я не відчуваю горла, — вона заплющила очі й здригнулася. — Ти мусиш іти, Ґеррі. Якщо вони спіймають тебе...

Молодик збагнув, що Ґея і справді вмирає. Його не лякала перспектива продиратися крізь джунглі разом із нею, однак від думки, що доведеться робити це самотужки, пілота охопила паніка.

— Ти віриш у Бога? — запитала Ґея.

— Вряди-годи, — замислено відповів він.

— Здається, саме зараз нам обом слід починати вірити, чи не так?

— З тобою усе буде гаразд.

— То як щодо Бога?

— Певно, так.

Дерево над ними заворушилося — стерв’ятники знову повернулися.

Вона схопила його за руку.

— Ти говориш правду, що залишишся зі мною?

— Так, люба. Залишуся.

— Дякую, Ґеррі, ти милий. Я не затримаю тебе надовго, — вона поглянула на стерв’ятників, які не зводили з неї поглядів. — Пообіцяй мені дещо.

— Будь-що.

— Ти не зможеш поховати мене. Ну, не копатимеш же землі голіруч, любий. Будь ласка, поклади мене в річку. Мені байдуже до крокодилів, але стерв’ятники...

— До цього не дійде. Відпочивай поки. До завтра одужаєш.

— Пообіцяй, Ґеррі.

— Гаразд, обіцяю, але...

Вона перебила його.

— Ти мав слушність, коли радив мені так не прив’язуватись до грошей. Якби гроші не означали для мене настільки багато, я б не опинилася тут. Ґеррі, ти маєш клаптик паперу і ручку? Я хочу написати заповіт.

— Слухай, Ґеє, годі цих похмурих думок.

Вона безсило заплакала.

— Ґеррі... будь ласка... Ти не уявляєш, скільки зусиль я докладаю, аби говорити. Усе всередині болить. Будь ласка, дозволь мені написати заповіт.

Покопирсавшись у рюкзаку, молодик дістав блокнот і кулькову ручку.

— Я мушу зробити це сама, — наполягала вона. — Керівник швейцарського банку знає мій почерк. Підніми мене, Ґеррі.

Коли пілот підняв Ґею і підтримав її, жінка застогнала від болю. Їй знадобилося чимало часу, аби написати лист, але зрештою вона впоралася.

— Ґеррі, любий, усе, що я маю, я заповідаю тобі. На моєму рахунку в Берні понад 100 000 доларів у цінних паперах. Поїдь і зустрінься з доктором Кірстом. Він там керує. Розкажи йому про те, що трапилося... Розкажи про все, а особливо — про музей Каленберґа. Кірст придумає, що зробити, не вплутуючи тебе. Віддай йому заповіт — і він усе для тебе зробить.

— Гаразд... Ти одужаєш, Ґеє. А зараз відпочивай, — Ґеррі поцілував її.

Три години по тому, як сонце — розпечена червона куля в небі — зникло за деревами, Ґея відійшла у засвіти. Через смертоносну подряпину, яку жінка навіть не помітила, перстень Борджіа забрав ще одну жертву.

Останні дві години Феннел рухався дуже швидко. Час від часу йому доводилося йти в обхід, щоб оминути болота, а на це марнувались і час, й енергія. Якось він по коліна зав’яз у мокрій, смердючій багнюці, коли ґрунт просів у нього під ногами. Злочинець відчайдушно боровся, щоби звільнитися, але боротьба з болотом виснажила його.

Тиша у джунглях, самотність і спека докучали йому, однак він заспокоював себе, що вихід з маєтку — недалеко, і тоді всі його проблеми залишаться позаду.

Лью уявляв собі мить слави, коли він зайде до кабінету Шаліка і скаже йому, що здобув перстень. Якщо Шалік сподівається отримати перстень за дев’ять тисяч доларів, то буде дуже здивований. Феннел уже вирішив: він не віддасть персня, якщо Шалік не заплатить йому також гонорару інших трьох... Разом — тридцять шість тисяч доларів. Якщо пощастить, за чотири чи п’ять днів Феннел повернеться до Лондона. Забере гроші й негайно вирушить до Ніцци. Після такого пограбування канікули йому не завадять. А як втомиться від Ніцци, то найме яхту, знайде собі якусь дівку й плаватиме Середземним морем, заходячи в затоки, щоб поїсти й розважитись. Ідеальні канікули, й далеко від Мороні.

Він уже викинув Ґеррі та Ґею з голови, не сумніваючись, що бачив їх востаннє. Те дурне, пихате стерво саме напросилося на проблеми. Ще жодна дівка не динамила його, згодом не пошкодувавши про це. Шкода, що Кена не було поруч. Феннел насупився, згадавши, як саме помер Кен. Із ним Лью почувався б значно спокійніше. Тепер сонце хилилося до заходу, а джунглі ставали темними й неприємними. Він вирішив, що пора зупинитися на ніч. Він поквапився вперед, вишукуючи галявину, на яку міг би зійти зі стежинки. Невдовзі чоловік надибав те,