Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

Гаррі не відповів. Був сам не свій. Йому кортіло розповісти про те, що сталося, Ронові й Герміоні, та водночас хотілося забрати цю таємницю з собою в могилу.

- Гаррі, з тобою все гаразд? - спитала Герміона, поглядаючи на нього.

Гаррі непевно стенув плечима: він уже й сам не розумів.

- Що таке? - сперся на лікоть Рон, щоб краще бачити Гаррі. - Що сталося?

Гаррі не знав, з чого почати, та й усе ще не був певен, чи взагалі хоче цим ділитися. Але саме тоді, як він уже вирішив мовчати, Герміона взяла справу в свої руки.

- Це Чо? - поцікавилася вона діловим тоном. - Чекала тебе після зібрання?

Онімівши з подиву, Гаррі кивнув головою. Рон почав хихотіти, але замовк, коли Герміона на нього зиркнула.

- То... е-е... що ж вона хотіла? - запитав Рон удавано байдужим голосом.

- Вона... - прохрипів Гаррі, а тоді прокашлявся і зробив другу спробу. - Вона... е-е...

- Ви цілувалися? - пожвавилася Герміона.

Рон так рвучко звівся, що його каламар перекинувся й покотився по килимку. Не звертаючи на це уваги, Рон жадібно втупився в Гаррі.

- Ну? - вимогливо наполягав він.

Гаррі глянув на Рона, очі якого світилися нетерплячою цікавістю, на дещо спохмурнілу Герміону, і ствердно кивнув.

- АГА!

Рон переможно підняв стиснутого кулака й вибухнув пронизливим реготом, від чого кілька боязких другокласників біля вікна аж підскочило. Гаррі неохоче всміхнувся, дивлячись, як Рон качається по килимку. Герміона глянула на Рона з глибокою відразою і повернулася до свого листа.

- Ну? - Рон нарешті подивився на Гаррі. - І як було?

Гаррі на мить замислився.

- Мокро, - чесно зізнався він.

Рон пирхнув чи то радісно, чи то зневажливо - важко було зрозуміти.

- Бо вона плакала, - зніяковіло пояснив Гаррі.

- Он воно що, - посмішка на Роновім обличчі зів'яла. - То ти так погано цілуєшся?

- Не знаю, - Гаррі над цим не замислювався і тепер відразу відчув стурбованість. - Можливо.

- Авжеж, ні, - неуважно заперечила Герміона, шкрябаючи свого листа.

- Звідки ти знаєш? - огризнувся Гаррі.

- Бо Чо останнім часом плаче постійно, - буркнула Герміона. - За обідом, у туалеті, скрізь.

- Думаю, два-три цілунки мали б її розвеселити, - вишкірився Рон.

- Роне, - зверхньо мовила Герміона, вмокаючи перо в каламар, - бездушнішого за тебе я ще не зустрічала.

- Що ти цим хочеш сказати? - обурився Рон. - Хто ж пхинькає, коли його цілують?

- Так, - трохи розпачливо додав Гаррі, - хто?

Герміона глянула на хлопців жалісливо.

- Невже до вас не доходить, що зараз відчуває Чо? - запитала вона.

- Ні, - відповіли в один голос Гаррі з Роном. Герміона зітхнула й відклала перо.

- Це ж очевидно, що їй дуже сумно через смерть Седрика. Крім того, вона, мабуть, розгублена, бо їй подобався Седрик, а тепер подобається Гаррі, і Чо сама не може зрозуміти, хто з них кращий. Тепер вона почуватиметься винною, думатиме, що образила Седрикову пам'ять, цілуючись з Гаррі, а ще буде журитися, що казатимуть інші, якщо вона почне зустрічатися з Гаррі. І ще вона, мабуть, не може визначитися зі своїми почуттями до Гаррі, бо він був разом з Седриком, коли той помирав, тому ця ситуація заплутана й болюча. А крім цього, вона боїться, що її виключать з рейвенкловської квідичної команди, бо вона погано літає.

Після цих слів запанувала приголомшлива тиша, а тоді озвався Рон:

- Одна людина не може стільки всього відчувати одночасно, бо просто лусне.

- Те, що ти маєш емоції на рівні чайної ложки, ще не означає, що ми всі такі, - роздратовано огризнулася Герміона, знову беручи перо.

- Вона сама почала, - спробував виправдовуватися Гаррі. - Я нічого б... вона просто підійшла до мене... а тоді почала ридати в мене на плечі... я не знав, що робити.

- Старий, та я ж тебе не звинувачую, - стривожився Рон.

- Треба було її заспокоїти, - глянула на Гаррі Герміона. - Ти ж так і зробив, правда?

- Ну, - промимрив Гаррі, а обличчя його недоречно розпашілося. - Я, той... поплескав її по плечі.

Герміона мала такий вигляд, ніби ледве стримувалася, щоб не закотити очі.

- Могло бути й гірше, - зітхнула вона. - То ти з нею ще зустрічатимешся?

- Мені ж доведеться, - здивувався Гаррі. - У нас же будуть зібрання ДА, ти що, забула?

- Ти знаєш, що я мала на увазі, - нетерпляче сказала Герміона.

Гаррі нічого не відповів. Герміонині слова відкрили перед ним нові обрії, і ці обрії його лякали. Спробував уявити, як вони з Чо кудись ідуть, наприклад, у Гоґсмід, і як він пробуде поряд з нею аж кілька годин. Авжеж, після того, що сталося, вона чекатиме, щоб він її кудись запросив... від цієї думки йому замлоїло в животі.

- Та нічого, - сухо додала Герміона, знову поринаючи у свій лист, - ще буде не одна нагода домовитися про зустріч.

- А що, як він не захоче домовлятися? - спитав Рон, дивлячись на Гаррі з незвично проникливим виразом обличчя.

- Не мели дурниць, - неуважно озвалася Герміона, - вона вже давно йому подобається, правда ж, Гаррі?

Він не відповів. Так, Чо подобається йому давно, але щоразу, як він уявляв себе з нею наодинці, вона була радісна, а не ридала в нього на плечі.

- А кому це ти, до речі, пишеш цілий роман? - запитав Герміону Рон, намагаючись прочитати щось на пергаменті, що вже лежав аж на підлозі. Герміона висмикнула листа в нього з-під носа.

- Вікторові.

- Крумові?

- А ти багато знаєш інших Вікторів?

Рон незадоволено промовчав. Ще яких двадцять хвилин вони сиділи мовчки. Рон дописував реферат з трансфігурації, нетерпляче пирхаючи й весь час щось викреслюючи, Герміона списала весь пергамент аж до нижнього краю, тоді акуратно його згорнула й запечатала, а Гаррі дивився у вогонь, понад усе прагнучи, щоб там з'явилася Сіріусова голова і хоч щось йому порадила про дівчат. Але вогонь, потріскуючи, згасав.

Нарешті всі червоногарячі жаринки перетворилися на попіл, і Гаррі, озирнувшись, побачив, що у вітальні не залишилося нікого, крім них.

- На добраніч, - відверто позіхнула Герміона