Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Спокута сатани 📚 - Українською

Читати книгу - "Спокута сатани"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спокута сатани" автора Марія Кореллі. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 124
Перейти на сторінку:
деякий час повертають мені самоповагу та спонукають вірити в людство; вони бодай на якусь мить відновлюють мою слабку віру в Бога, і мій дух очищується. Однак ви все одно не повинні дивитись на мене як на невинну молоду дівчину, Джеффрі, як на дівчину, чий світлий образ оспівували поети; я − зіпсована істота, виплекана на хисткій моралі та низькопробній літературі нашого часу.

Я мовчки дивився на неї, приголомшений та пригнічений, ніби щось безмежно чисте й цінне розсіялося на порох біля моїх ніг. Сибілла підвелась і почала ходити сюди-туди з неквапливою, але сповненою прихованої люті грацією, яка мимоволі нагадувала мені рухи тварини у пастці.

− Ви не повинні ідеалізувати мене, − сказала вона після невеличкої паузи, похмуро глянувши на мене. − Якщо ви хочете зі мною одружитись, ви повинні робити це цілком свідомо. З вашим багатством ви, звичайно, можете одружитися з будь-якою жінкою. Я не кажу, що ви знайдете дівчину кращу за мене: у моєму колі всі однакові. Усі ми виліплені з одного тіста, всі ми − чуттєві матеріалістки, подібні до героїнь модних романів, які читаємо. Подалі, у провінції, в середніх станах ви, можливо, і знайшли б справді доброчесну дівчину, взірець невинності, але навряд чи вподобали б її: найімовірніше, що вона б вам здалася нудною та нерозумною. Моя головна рекомендація − це врода; ви бачите її, всі бачать її, а я не така лицемірна, щоб не усвідомлювати її сили. У моїй зовнішності немає фальші: моє волосся не накладне, мої рум'янці справжні, моя фігура − не результат майстерності корсетниці, мої брови та вії не підмальовані. Тож будьте певні, моя краса справжня! Але краса тіла не є віддзеркаленням краси душі! Хочу, щоб ви це збагнули. Я запальна, злопам'ятлива, часто неспівчутлива, схильна до хворобливої меланхолії; я вщерть просякнута, свідомо чи несвідомо, тим презирством до життя та невірою в Бога, які являють собою зерно всіх новочасних доктрин.

Вона замовкла. Я досі дивився на неї з дивним відчуттям, у якому змішались обожнювання та розчарування; так поганин міг би дивитись на ідола, якого він досі любить, але в божественну силу якого вже не вірить. Однак те, що вона говорила, анітрохи не суперечило моїм теоріям; на що ж було нарікати? Я не вірив у Бога; чи мав я право ремствувати, що вона поділяє мою невіру? Я мимоволі хапався за старомодну ідею, що віра повинна бути священним обов'язком жінки; я не міг пояснити підстави такого твердження − хіба що то була романтична мрія про жінку, яка молитиметься за того, хто не має ні часу, ні бажання молитися за себе сам. Між тим було зрозуміло, що Сибілла − надто «прогресивна», щоб дотримуватись таких формальностей; вона ніколи не молитиметься за мене, і якщо в нас будуть діти, вона ніколи не навчатиме їх молитися за матір і батька. Я стримав легке зітхання та хотів був заговорити, аж тут вона підійшла до мене й поклала руки мені на плечі.

− Маєте сумний вигляд, Джеффрі, − сказала вона лагідно, − втіштеся: ще не пізно змінити ваш намір.

Я перестрів запитливий погляд її чудових променистих очей, чистих і ясних, як саме світло.

− Я ніколи не зміню свого наміру, Сибілло, − відповів я, − я вас кохаю, я вічно кохатиму вас, але я не хочу, щоб ви себе так немилосердно аналізували…

− Це вам здається дивним? − спитала вона. − І це в наші дні? У дні декадентських романів та «нових» жінок? Гадаю, я в усіх відношеннях готова стати дружиною! − Вона гірко засміялася. − Немає в цій ролі нічого невідомого мені, хоча мені ще не виповнилось і двадцяти. Я вже давно готувала себе до того, що мене продадуть за найвищою ціною, і ті невиразні уявлення про любов, які я мала, живучи у Віллосмірі, про любов ідеалістів та поетів, розтанули, зникли без сліду. Ідеальна любов умерла, ба навіть гірше, ніж умерла: вона вийшла з моди. Після багатьох турботливих напучень, що істотні в житті лише гроші, навряд чи вас повинно дивувати, що я говорю про себе як про предмет, призначений до продажу. Шлюб − це торговельна угода; ви самі чудово знаєте: як би ви не кохали мене або я вас, мій батько ніколи не дозволив би мені одружитися з вами, якби ви не були таким багатим − багатшим за більшість людей! І прошу вас, не сподівайтеся свіжого й довірливого почуття від жінки з розбещеним серцем і душею, як у мене!

− Сибілло, − сказав я палко, − ви зводите на себе наклеп! Я переконаний, ви зводите на себе наклеп! Так, ви живете в цьому світі, але ви не належите йому! Ваша душа чиста, навіть бруд не може залишити на ній плям! Я не вірю тому, що ви говорите проти вашої ніжної та шляхетної натури; і благаю вас, Сибілло, не мучте мене повсякчасними згадками про моє багатство, бо я почну дивитись на нього, як на прокляття. Якби я був нужденним, я б вас так само кохав.

− О, ви могли б кохати мене, − перервала вона з загадковою усмішкою, − але освідчитись мені ви б не наважились.

Я мовчав.

Тоді вона засміялася й ніжно обвила руками мою шию.

− Отже, Джеффрі, − сказала вона, − я закінчила свою сповідь. Мій «ібсенізм», чи то будь-який інший «ізм», − це мій клопіт, і ви зовсім не мусите перейматися цим. Я висловила все, що було в мене на душі; я сказала правду, що серцем не молода. Але я не гірша за решту жінок мого оточення. Я у вашому стилі, чи не так?

− Моє кохання до вас не може бути окреслене такими легко важними словами, Сибілло! − відповів я дещо ображено.

− Байдуже, мені подобається так це називати. Я у вашому стилі, і ви хочете одружитися зі мною. Отже, вам залишається піти до мого батька та швиденько купити мене, уклавши торговельну угоду. І коли ви купите мене… Не дивіться так трагічно! − Вона знову засміялася. − Коли ви заплатите священикові, і заплатите подругам нареченої браслетами та брошками з моно грамами, і заплатите гостям весільним пирогом та шампанським, коли ви врегулюєте рахунки з усіма, навіть з останнім лакеєм, який зачинить дверцята весільної карети, − чи відвезете ви мене далеко, далеко звідси, геть із цього дому, де обличчя моєї матері, ніби привид у

1 ... 51 52 53 ... 124
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спокута сатани», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спокута сатани"