Читати книгу - "Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях"

Коли Кора вийшла з душу, на ліжку лежала чорна футболка, штани та теплі шкарпетки. Величезні. Чоловічі. Вона притулила приємну тканину футболки до обличчя і вдихнула свіжий запах м’яти. Запах Чейза. Її щоки миттєво спалахнули рум’янцем.

«Що ти робиш, Коро Вега! Зараз не час і не місце заглядатись на красунчиків!» - докорила совість.

Вона відкинула річ, але іншого вибору в неї не було. Довелось із вдячністю прийняти футболку, а от штани залишились на бенкетці біля ліжка. Морозити почало одразу, тому шовковий халат став у нагоді. Чашка гарячого чаю, що чекала на тумбочці була випита за кілька хвилин. Тілом розлилось приємне тепло.

Просто сидіти і горювати про свою долю не хотілось. Кора визирнула в коридор.

Тихо.

Хутряні шкарпетки м’яко ступали по килимах, трохи поколювали шкіру. Зате зігрівали. З кухні долинали голоси. Серж дуже гучно обурювався своїй помилці, але звинувачував Кору. Мірайя намагалась його заспокоїти і гриміла чашками. Ірвін доводив, що маг винен сам. Лорік бубнів рецепт і ритмічно вистукував ножем. Себастьяна ніде не було видно.

До кабінету Кора дісталась непоміченою. Назад також. Плюхнулась на ліжко і, переборовши бажання зазирнути одразу вкінець, відкрила першу сторінку.

Щоденник Джастіна Веги не був детальним. Уривки зі спогадів. Хаотичні записи. Не завершені думки. Судячи з дати, це була перша зустріч із Ірвіном, описана трьома словами: «Здібний хлопчина. Повернеться». В той же рік на навчання до нього приїхав Себастьян: «Так не мало бути». За два роки прибула Мірайя Сюз: «Вони із Корою однолітки. Подружились би». Записи батька ставали дедалі коротшими. «Гарні навички. Не вистачає швидкості. Надто полохливий. Не контролює емоції. Слабка, але витривала. Неуважна на лекціях», - лише описи занять тіньових детективів. Нічого, щоб стосувалося поточних подій.

Однак поміж цим проскочив запис: «Вони знову з’явились. Іще не в столиці, але рано чи пізно будуть тут». Про кого це? Підпису не було. Дати також. Кора роздивилась сторінку з усіх боків, шукаючи підказку або слід від запису, що міг бути зроблений поверх цього листа. Нічого. Перегорнула далі.

Невдовзі з’явився запис про появу Лоріка Вайна: «Я знову побачився з ними. Вони просили мене взяти сина до себе. Хлопчина розумний. Сором’язливий. Не зміг відмовити».

- А це що таке?

«О, моя люба донечка! Вона так сумує за тобою, Теса! Я б хотів залишити їй про тебе зовсім інший останній спогад. Щасливий спогад! Але я маю втриматись. Кора може не пережити ще одне втручання в її пам’ять…» - вперше в цьому щоденнику трапилась згадка про неї.

«Теса» - батько писав про її маму. Очі набрались сльозами.

- Ще одне втручання… - слова гострим ножем різанули по серцю. Кров пришвидшила свій біг. Дихати стало важко.

Кора підірвалась. Кинула щоденник на ліжко і за мить влетіла в кухню.

- Втручання в мою пам’ять – це був ти? – закричала вона на мага. Всі в кухні озирнулись на неї.

- Кора, що сталось? – занепокоївся Ірвін.

- Про що ти, перехожа? – скинув брову Серж.

- Не бреши мені, Рубан. Втручання у мою пам’ять – це був ти? – повторила вона. – Відповідай!

- Ні, не я.

- Тоді що ти знаєш про це? – сльози ледве тримались на її віях.

- Не багато, - скривився маг. - Я лише чув, як Джастін розмовляв з якимось тіньовим детективом. Про що саме не знаю. Все це було дуже підозріло і таємничо. Зроблено так, щоб ніхто не знав. Пам’ятаю лише, що той другий докоряв Джастіну. Мовляв, заради його сім’ї він пішов проти законів Ради.

- Стривай, ти кажеш про мемористів? – округлила очі Мірайя.

- Хто це?

- Це тіньові детективі. Спеціальний підрозділ. Такий, як творці. Мемористи здатні читати думки та спогади, а також змінювати їх чи стирати повністю. Ходять чутки, що при їхньому втручанні людина деякий час відчуває повну порожнечу, не може згадати хто вона. Мемористи залишають в пам’яті свій символ, ем…

- Замок. Символ старовинного металевого замку, - підказав Лорік. – Це відокремлений підрозділ. Їм заборонено мати тісні стосунки з іншими детективами. Щоб вони не могли виправдати тіньового, який зрадив Раду або брехав їй.

- Кора, скажи що сталось! – наполягав на відповіді Ірвін.

- Мій батько… - Кора прикусила язика. Її голос тремтів. Зробила глибокий вдих. – Джастін Вега зробив так, щоб хтось втрутився в мої спогади. Я не знаю, що забула чи що змінили. Ти можеш виправити це? – вона дивилась на мага. Серж бачив в її очах пекельний біль та відчай і на мить йому стало шкода дівчинку, що все життя жила брехнею.

- Мемористи надто сильні. Навіть для мене. Можливо з часом твої спогади відновляться… - без краплі знущання сказав він.

З останніх сил стримуючи сльози, Кора вилетіла з кухні. Її трясло чи-то від гніву і відчаю, чи-то вона дійсно простудилась. Дівчина забігла в кімнату. Захлопнула двері і з тихими схлипами сповзла на підлогу.