Читати книгу - "Заспокійливе для химери, Козел Валерія"

Вона схопила його за руку і потягла подалі від кімнати Айшес. Разом вони вийшли до саду, де Персія опустилась на лавку і глибоко зітхнула.

- Тепер говори.

- Не розумію я його, - похитав головою Тревор, - ні його, ні колишнього герцога, який дозволив це і тим більше, не розумію Його величність, який схвалив цей шлюб! Лімерійська аристократка з ненайкращою репутацією, донька графа Вієрте, у якого під протекцією один з найбільших ринків рабів. Він один з найбільших прихильників нинішнього лімерійського короля. І… саме родина Вієрте була відповідальна за той напад, дванадцять років тому…А ще ця Айшес… дивна вона така. Наче лялька, пуста, несправжня. Її емоції як то їй не належать. Таке враження, що вона нічого не відчуває, а реагує так, як правильно  реагувати на ситуацію чи слова. А наш герцог… О Світове древо! Да він поплентався до кабінету з такою дурнуватою посмішкою! Присягаюся, він наче остаточно втратив мізки від свого недосипу!!!

- Треворе, - дівчина знову зітхнула, - на все свої причини.

- Та ні за що не повірю у те, що її привезли сюди лише через її магію. Невже в усій Елібрії не знайдеться хоча б одного чаклуна Вежі, котрий міг би вирішити цю проблему?! Та навіть якщо і так… навіщо на ній одружуватись?!

- Ти серйозно не розумієш, в чому справа? – скоса глянула на нього Персія, - я думала, ти перший здогадаєшся… все таки, ви з Лукасом завжди були близькі…

- Ти про що? – Тревор з подивом глянув на неї, - здогадатися?

- Коли я шукала його, то почула чутки про аристократку, яка приборкала химеру. Звичайно, я вирішила перевірити… аристократку звали Айшес Лілейн Вієрте. Лукас змусив мене пообіцяти, що я нікому цього не скажу.

- Вона була його рабовласницею?! В Лімерії?! Всі ті вісім років, поки ми його шукали?! – спалахнув Тревор.

- Та не верещи! – підскочила Персія, затуливши йому рота долонею, - ну чого ж ти такий голосний?! Чесно слово, горбатий як півень…

Тревор лизнув її руку, дівчина відскочила від нього.

- Ти здурів?! – прошипіла вона, почервонівши.

- Ти була так близько, - хижо посміхнувся юнак, - гріх було не скористатися такою можливістю. Завжди мріяв скуштувати тебе, Персія Елетта.

- Навіжений, - дівчина відвернулась, щоки її палали.

- Що головніше, - почухав потилицю Тревор, - якщо вона була його рабовласницею, це ще більше збиває зпателику. Я думав, що саме через рабство, він не хоче згадувати про Лімерію, що це болючі спогади. А тепер він наказує привезти йому найяскравіший спогад про його рабство?! Я думав, зазвичай рабовласникам хочуть помститися… хоча… Хмм… хоча, з його характером, можливо цей шлюб і є помста?

- Не смішно, - тихо хихикнула дівчина, - думаю, у цих двох своя історія, про яку ми можемо лише здогадуватись.

- Але от що дивно, - задумливо промовив Тревор, - вона наче вперше його бачить. Дивно це. Не такі вже в тебе й сильні в тебе маскувальні чари були тоді…

- Хей! – Персія штовхнула його в плече, - мені було 14 років! Я тільки вчилась! Але так… вона дійсно поводить себе так, наче нічого його не бачила. Хмм…

- Слухай, Персія, - Тревор подивився в бік вікон маєтку, - придивись за нею. Як би там не було, але вона мені не подобається. Навіть не знаю, що в голові нашого герцога.

- Придивлюсь, - кивнула Персія, - до речі, через два тижні ми з тобою супроводжуватимемо її на примірку весільної сукні. Тож, будь ласка, не загубись ніде до того часу, не примушуй мене шукати тебе за допомогою магії.

- А ти часто шукаєш мене?

- Коли ти тікаєш від своїх обов’язків в надії, що я тебе прикрию і перероблю всю роботу за двох!

- Моя люба Персія, моя місячна квітко, за це ж я тебе і люблю! – Тревор обійняв дівчину однією рукою за талію, притягнувши до себе.

- Ти останні мізки розгубив? – дівчина уперлась долонею йому в груди, - відчепити, а? Поки ніхто не побачив…

- Персіяяяя… - простогнав Тревор, - ну чому ти така жорстока? Я ж щиро…

- Та яке там, - дівчина густо почервоніла, - ти бісів ловелас, за яким полюють майже всі незаміжні панянки нашого королівства.

- Але ж не я за ними полюю! – знизав плечима Тревор, - моє серце завжди належало тобі, леді Елетта! А ти все відштовхуєш мене і відштовхуєш.

- Тревор, - відвела погляд Персія, - якщо це ти так намагаєшся перекласти на мене ще більше своєї відповідальності, то спроба невдала!

- Я, взагалі-то тут залицяюсь до тебе, - серйозно відповів юнак, - я вже давно зрозумів, що натяки та нахабно ігноруєш. Що мені лишається? Казати прямо! Вже багато років я дивлюсь лише на тебе! Хочу зустрічатися з тобою, заявити про наші стосунки на весь бомонд, а потім грандіозно тобі освідчитись. Потім шикарне весілля, медовий місяць на острові Суміне. Рік житимемо один для одного, а потім в нас народиться первісток. Хочу трьох дітей!

- Воу-воу, гальмуй! – дівчина не знала куди подіти погляд, - я зараз не… не можу і не хочу! Ти ж знаєш, шо моя робота для мене означає… а заміжжя… і діти…

- Я ніколи не примушуватиму тебе! І роботу не обов’язково кидати! – одразу ж почав тараторити Тревор, - я все для тебе… Аби ж ти тільки шанс мені дала!