Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

***

  Ми пробігали вже десятки кіл навколо поля. Атмосфера свободи заполонила мій мозок заборонивши думати про будь-що інше. Вільям розтанув у спільних пейзажах, що пробігали перед очима. Хотілось ловити кожну мить цих секунд. Темрява бігла на всю свою швидкість і, здається, подружка сильно сумувала за цим відчуттям.

-Ну що, люба, думаю, на сьогодні з нас досить? - Нахиливши тулуб, так, щоб мої губи були близько до вуха тварини, сказала я.

-Фр-р-р!

-Хей! Не злись! Ти ж сама втомилась вже! Обіцяю ми ще не раз так проїдемось. Давай от ... завтра. Зранку.

-Фи-и-ир.

-Ну от і добре, а на сьогодні ... - я повільно вирівняла спину, плечі, дихання. Міцно притиснула ноги до боків сідла, а руки склала у єдину лінію з поводом. Обережно вирівняла темп бігу Темряви піддавлюючи боки шенкелями і не даючи їй опускати голову. - з нас досить. Час відпочити, дівчинко.

  Вже повільним, спокійним кроком ми підійшли до Вільяма і Зірки. З щасливим, гордим виразом обличчя я залізла з Темряви, тримаючись за руку хлопця.

-Ну то що? На сьогодні наша норма зроблена? - Витрушуючи пил, що осів на долоні з сідла, спитала я.

-Чесно? Мала я в шоці. Ти ж здається вперше на коні.

-Ну-у, виявляється, що не вперше. Ха-х, якщо чесно я сама не очікувала, що так вийде.

-Та ну? Тільки спробуй сказати, що ти цього не хотіла.

-Ну хотіла, але не очікувала, що вийде ... так.

-Як так? - З усмішкою питав хлопець.

-Швидко, легко, вільно! Неначе я цим кожен день займаюсь, їй Богу!

-Аха-х, ну з цим ми вже пізніше розберемося. Погоджуєшся зі мною?

-Ну-у ... мабуть?

-Так, зараз треба трохи подоглядати за нашими меншими друзями. Пішли назад до стайні.

  Хлопець з задоволеною посмішкою розвернувся і попрямував до дерев'яної хвірки. Здається, не тільки мені і Темряві життєво необхідна воля. Його також тягне дух свободи. Він також мріє одного разу зібрати валізи і втікти кудись далеко раз і назавжди. Він втомлюється від постійного батьківського контролю і кожного вечора втікає з дому.

  Так, я не один раз бачила, як після заходу сонця і появи перших зірок, хлопець виходе з замку і ходе по Зимовому Саду. Можливо він гуляє кудись далі Саду, але я бачу його тільки там, під моїми вікнами. Він часто сідає на лавку, витягнувши ноги вздовж і запрокидує голову. Йому подобається сутінковий, прохолодний вітер. 

  Думаю, була б його воля, він би погодився жити десь в лісі в хатинці біля природи. Але статус принца і претендента на трон не дозволяє йому навіть вільно виходити в люди тоді, коли йому того забажається. Та і люди це сприймуть не так, як йому б хотілося. Вони будуть ставитися до нього виключно, як до королівської особи, а не вільної простої людини. Він же хоче хоч один день відчути себе простим хлопцем. Підлітком, що проґавив свої найкращі роки віддавши себе трону і королівству.

-Аїдо, ти де там застрягла?! - Почулося з-за вугла.

-Вже біжу! Пішли, Темряво, а то зараз хтось піде в замок з нервозом ...

***

  Залишений час, до самої ночі, ми провели з Вільямом разом. Ми не спішили ні з однією справою. Все одно на сьогодні завдання було одне - навчитись їздити верхом, хоча б основи, а так як ми це виповнили ще зранку, увесь день тепер вільний. За цей день я помітила, що кожен раз, коли ми опиняємось поза будівлею замку та без ,,свідків,, типу короля, Вільям абсолютно нормальний. Він не надягає ані однієї маски, не виставляє умов спілкування, як було в перші дні замку.

  Він спокійно вів розмови і часто сміявся. Ми розмовляли на безліч тем, які до того навіть не думали піднімати.

-Ти не уявляєш як нудно було навчатися в замку діда з тими найнятими вчителями! - Сміявся хлопець. 

-Ха-х, ну це було явно краще, аніж вчитись в моїй школі! Клянусь! Якби поруч не було Лізи з Сашком, я б там дахом поїхала.

-Та ну! Все було на стільки погано?

-Та ... не можу сказати, що все було сильно погано. Просто знаєш, в нашій школі квітла і зростала епоха булінгу! - Насмішливо відповіла я. - І на жаль, головні ,,королі булінгу,, затвердили свої трони в моєму класі.

-То-о ... тебе також ... ? - Не договорюючи фразу, спитав Вільям.

-Оо-о, мій любий брате, я з самого початку стала центром цієї епохи. Розумієш, коли у тебе не типова підліткова зовнішність, то назавжди всілякі там Макси не відлипнуть від тебе до самого випуску.

-Що за Макс?

-Моя шкільна катастрофа. Не важливо! Це все вже у минулому.

-Пф-ф, ну так, тепер ти із центру всесвіту булінгу станеш центром королівства.

-Та-ак! Не квап події! Ще нічого не вирішено! Та і ... не факт ще, що це я. Ну серйозно, ти тільки уяви мене в пишному вбранні, з короною на якомусь заході! Та я там усе зіпсую! Десь келих перекину, когось сукнею зачіплю ... !

-І при цьому тобі ніхто не скаже ані слова. Ти майбутня королева, та й усі при дворі хоч раз провалювали свої світські вечори. Ти б знала як я одного разу випадково порізав даму келихом! То мене не те що не посварили, вона посміялась і сама вибачилась! Тому в цьому немає нічого страшного.

-Та все ж таки, давай дочекаємось закінчення турніру!

-Добре, тоді ... - помітивши мій настрій, хлопець поспішив змінити тему, - що на рахунок твоєї матері? Анна, здається її звали.

-Не знаю, Вільяме, з першого дня турніру я її так і не бачила ... думаю, вона вже давно поїхала додому. Мати з самого початку не планувала на довго тут затримуватись. Так ... чисто на офіційну частину приїхала.

-Бачу, ваші з нею відносини схожі на мої з батьком ... - Хлопець понурив голову. Думаю, для нього тема батьків така ж неприємна, як і для мене. Він ніколи навмисне не згадує своїх батьків і тим патче, відносини в їхній родині. Та ... чому тоді він так легко заводе цю тему зі мною? Я ж фактично чужа людина ... - В голові все життя тримається думка, що те що ,, Це твій батько, Вільяме, треба його любити та поважати,, , та серце так не думає. Серце відчуває цю людину - як чужу. Так, без його участі, мене б не було на цьому світі, але це все, що він хорошого зробив для мене і мого майбутнього. Моїм вихаванням все життя займався дід і я сам. Батька взагалі майже не було поруч ...