Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Гармонія (2), Анна Стоун 📚 - Українською

Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гармонія (2)" автора Анна Стоун. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 188
Перейти на сторінку:

"Я знаю. Прийде той день, коли і я буду щасливий. Я знаю, це буде. Але коли?"

Хлопець подивився у вікно, стиснувши губи.

 "І що тепер? Чому?! Та єдина, яка могла все виправити, зробити моє життя іншим, мене не любить. Мене не любить та, якій я віддав колись своє серце. Мене не любить та, якій я віддав свою душу!"

- О, Радо! Моя, кохана, Рада! Як же я буду без твоєї ніжної, прекрасної посмішки. Як же я буду без твоїх очей?

 "Що має статися, щоб усе змінилося? Щоб я став щасливим. Це, що так багато? Багато прошу!? Це дуже багато для щастя?! - саркастично розсміявся Альбрехт.  - Я знаю, що на мене ляже прокляття. Я знаю, що я можу померти. Але життя без неї для мене і так смерть. Як же я житиму без неї? Як же сказати, що коїться у мене на душі?"

- А кому я скажу? Цим замковим стінам? Їм на мене начхати. Усьому замку на мене плювати! І Мерліну. - гірко розсміявся Альбрехт. - Плювати на мене. Мабуть, якби я не з'явився, він про мене не згадав! Хто б за мене згадав? Клара? - Альбрехт придушив сміх. - Хто я для неї? Ніхто...

- Згадав... - хмикнув Альбрехт. Він уже давно не згадував своє перше кохання. – Ада… Можливо, це єдина дівчина, яка мене справді кохала. Але вона зараз мертва. Чи Белла? Цікава особа.... Але я не впевнений, що зможу пов'язати з нею долю.

- Я б не хотів одружитися з тією, яку не покохаю.

* * *

Альбрехт ходив по своїй кімнаті, міряючи її кроками, і думав. Так минула ніч, настав ранок, він так і не лягав спати. А наступного ранку йому потрібно було дати відповідь.

Альбрехт не чекав сніданку, він пішов у покої Мерліна, щоб повідомити про своє рішення. Мерлін був здивований побачити його в таку рань.

- Я згоден одружитися з принцесою Белою! - без якихось пояснень, сказав Альбрехт.

- Ти згоден? - перепитав Мерлін, який не повірив спочатку своїм вухам. - Це дуже гарна новина.

- Я радий, що не засмутив вас!

Мерлін подивився на нього в пошуках підступу. Але Альбрехт був непохитний. Великий герцог до останнього сумнівався в позитивній відповіді.

- Це потрібно повідомити Фредеріку і Беллі!

Альбрехт у відповідь усміхнувся.

На цьому його життя мало змінитися.

Після відвідин Мерліна, Альбрехт пішов до себе в покої. Вийшовши на балкон, він побачив вікна кімнати Ради і розсміявся. Він гірко сміявся, згадуючи своє життя. Минулий місяць.  Таке маленьке, маленьке життя. Але в ньому було стільки всього. І горе, і радості.

- О, боги, за що ж це? За що я маю змиритися з долею?

"Ні, Альбрехте, ти скоро одружишся, і ти будеш щасливий на зло всім!"

Альбрехт усміхався за сніданком. Він був таким щасливим. Ну, або так хотів виглядати. Але під маскою щастя ніхто з присутніх не зрозумів нічого. На жаль...

* * *

Через три тижні своєї відсутності Рада, нарешті, повернулася у Зарганс. На календарі було сімнадцяте грудня тисячу шістсот шістдесят п'ятого року. Вона хотіла з усім розібратися раніше, але через проблеми, які несподівано звалилися, дівчина змушена була затриматися. Вона ще не знала що за сюрприз чекав на неї у замку.

Вимучена після довгої поїздки під палючим сонцем, Рада хотіла якнайшвидше потрапити у свої покої та привести себе до ладу, перед тим як іти до Великого герцога.

"Як же я втомилася! Що за безглузда погода?" - подумала Рада, піднімаючись сходами в холі.

Через втому, вона не побачила дівчину, що спускалася, і мало не зіткнулася з нею.

- Розплющ очі! Не бачиш куди йдеш? - грубо й зарозуміло сказав жіночий голос.

Рада підняла очі й побачила перед собою темноволосу дівчину. Вона могла заприсягтися, чим завгодно, що її тут ще ніколи не бачила.

- Вибачте! Але чому ви говорите зі мною в такому тоні? І хто ви?

- Я не зобов'язана звітувати перед прислугою! - знову зарозуміло відповіла та.

- Я прислуга?! - спалахнули очі Ради. - Я Рада Вольфрам! Я живу в цьому замку!

- Не знаю таких! Я тут уже два тижні! Про вас нічого не чула!

- Я була відсутня в замку тому, що виконувала наказ Великого герцога! Я родова чарівниця, а не прислуга! А хто ви така?

- Принцеса Белла Ріган! У майбутньому крон-герцогиня Белла! А там подивимося!

- Ха! Крон-герцогиня! Ти не можеш бути... - осіклася Рада. - Ти ж не...

- Так! Я виходжу заміж за крон-герцога! - усміхнулася принцеса.

- Ти брешеш! - зробила крок назустріч Рада.

- Ні! Тож дай пройти! - обійшла її принцеса, зачепивши при цьому плечем.

Рада озирнулася їй услід і її очі запалали гнівом.  Підібравши поділ сукні, дівчина прискорила крок. Хоч як би їй хотілося зараз кинутися все з'ясувати, вона пішла у свої покої.

- Хамка! Нікчема! Тварюка! Та як вона посміла?! - вбігла у свою кімнату Рада.

Зачинивши двері, вона почала стягувати з себе сукню. Рухи в неї були різкими, тому вона розірвала рукав. Кинувши сукню на стілець, дівчина кинулася до шафи в пошуках нового одягу.

Гнів наростав усе більше й більше. І, щоб не наробити дурниць, Раді довелося заспокоїтися. Поклавши приготовану сукню на ліжко, вона пішла митися. Їй не потрібні були слуги, особливо зараз. Велика ванна була в другій кімнаті її покоїв.

Тільки занурившись по шию у воду, дівчина змогла трохи прийти до тями. Вона не мала потрібних манер і часто говорила все, що думала. Але в нинішній ситуації спокій це єдине, що може їй допомогти. Бо якщо вона влетить як фурія в покої Мерліна і почне з'ясовувати стосунки, з цього нічого не вийде.

- Я нічого не розумію! Невже ця дівка каже правду... - стираючи бруд зі шкіри, вголос подумала Рада.

Їй знадобилося десять хвилин, щоб вимитися. Найчастіше вона ніжилася у ванній довше.

Одягнувшись у чисту сукню, Рада переплела косу, і вже тоді пішла до Великого герцога.

Як вона й очікувала, він на неї чекав, бо йому доповіли вартові біля воріт. Рада увійшла в його покої, нічим не видавши свого занепокоєння.

1 ... 51 52 53 ... 188
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гармонія (2), Анна Стоун», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гармонія (2), Анна Стоун"