Читати книгу - "Кров на твоїх руках, Мара Найт"

Сирени швидкої допомоги й поліції порушили тишу на вулиці, і хвилину потому до квартири увірвалися медики з носилками.

— Відійдіть, ми візьмемо її, — сказав один із лікарів, обережно відводячи Роуз убік.

Роуз, вся в сльозах, спостерігала, як медики перевіряють пульс її матері, ставлять крапельницю й готують її до транспортування.

— Вона стабільна, але ми мусимо її терміново госпіталізувати, — повідомив лікар, кидаючи погляд на Роуз. — Ви родичка?

— Так, я її донька, — тремтячим голосом відповіла Роуз. — Я поїду з вами.

— Добре, — кивнув лікар, і вони винесли місіс Рейд до машини.

Тим часом у квартиру зайшли поліцейські. Один із них, високий чоловік середніх років, звернувся до містера Картнера й Джонсона:

— Що тут сталося?

— Ми ще з'ясовуємо, — відповів Джонсон, показуючи посвідчення. — Але, схоже, це пов’язано з розслідуванням убивства, над яким ми працюємо.

Поліцейські почали оглядати квартиру. Один із них підійшов до Роуз, яка стояла на порозі, готуючись їхати до лікарні:

— Пані, ви щось бачили чи чули перед тим, як знайшли вашу матір?

— Вона мені зателефонувала, — сказала Роуз, намагаючись зібратися з думками. — Вона сказала, що знає, хто вбивця... а потім я почула крик.

Поліцейський нахмурився, записуючи її слова.

— Ви помітили щось дивне в квартирі, коли зайшли?

— Двері були відчинені... А потім ми побачили її на підлозі, — відповіла Роуз, втираючи сльози.

Поліцейський кивнув і відійшов, залишаючи Роуз із містером Картнером і Джонсоном.

— Роуз, ти їдь із матір’ю, — тихо сказав Картнер. — Ми залишимося тут і дізнаємося більше. Як тільки буде щось нове, я одразу повідомлю.

Вона вдячно кивнула, не маючи сил говорити. Її серце розривалося від тривоги за матір, але в душі вона знала, що ця подія тільки підштовхнула їх усіх ближче до розгадки.