Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

— І ти йому вірив? — спитав Еріон, нахилившись трохи ближче. Його голос був тихішим, але в ньому читалася справжня зацікавленість.

— Вірити Мораксу — це як вірити отруті, яка обіцяє не вбити тебе. — Салем похитав головою. — Але він був єдиним, хто мав інформацію, яка могла привести до неї. Тому я терпів. І... знаєш, якщо бути відвертим, мені здається, ти був би на моєму місці таким самим.

Еріон посерйознішав, подивившись на друга.

— Напевно, ти правий, — погодився він. — Але це не означає, що тобі треба перетворюватися на машину для виживання. Хоча б іноді можна дозволити собі трохи легкості.

Салем усміхнувся, але це була скоріше гірка усмішка.

— Легкість — це те, що я втратив багато років тому. Можливо, коли знайду Аліну, я згадаю, як це — жити інакше.

Еріон кивнув, його голос став м’якшим.

— Я сподіваюся, ти знайдеш її. Ти заслужив це. Але... якщо тобі потрібна порада з приводу легкості, можеш завжди звернутися до мене.

Салем скептично глянув на нього, але його погляд став теплішим.

— Твоя "легкість" може довести нас до ями. Але хто знає, може, у ній є щось корисне.

Еріон засміявся, і навіть Салем, хоч і коротко, але приєднався до нього. Світанок почав розбивати темряву, але напруга, яка залишалася між ними, наче трохи розтанула в перших промінцях ранку.

— Тож ти був вуличним хлопчиськом у Лендорні, — сказав він із легкою посмішкою. — Можу собі уявити, як ти обчищав кишені таких же недосвідчених, як я колись.

Салем ледь помітно всміхнувся, і його погляд, досі похмурий, трохи пом'якшав.

— О, повір, я тоді був ще зеленішим, ніж здається. Одного разу я вирішив обікрасти багатого купця, який привіз на ринок цілу валізу золотих прикрас. Думав, що він не помітить, як я "позичу" одну з них. А виявилося, що він був колишнім найманцем. — Салем похитав головою, злегка посміхнувшись. — Той купець вчепився в мене, як вудила в бика, і тримав за комір, поки не затягнув до вартових. Зрештою мене врятувало тільки те, що я втік через вікно на другому поверсі в'язниці — звичайно ж, за допомогою слизького даху і своїх слабких, але дуже наполегливих ніг.

Еріон не стримав сміху, уявляючи, як молодий Салем ховається від розлюченого купця.

— Тепер усе стає на свої місця. Ти завжди був кмітливим. Певно, вже тоді обмірковував, як би застосувати свої навички не лише для втечі, а й для чогось більш серйозного.

Салем примружився, придивляючись до Еріона з фальшивою серйозністю.

— О, не смій так говорити, пане великий злодію, — сказав він, вдаючи поважний тон. — Я чув, що й ти мав не одну смішну історію на початку своєї кар'єри. Чи не був ти, бува, тим "генієм", який якось сплутав шлях втечі та втрапив у відкритий колодязь посеред ринку?

Еріон почервонів, відвернувшись на мить, але потім розсміявся.

— Хтось це таки запам'ятав, — визнав він. — Я тоді був ще зовсім новачком і думав, що можу втекти через будь-який провулок. А колодязь, виявляється, не був замаскований так, як я сподівався. Зате добре засвоїв урок: не варто довіряти собі занадто сильно, якщо ще не знаєш місцевості. Витягли мене тільки після того, як добрий десяток торговців нареготався вдосталь.

Салем голосно засміявся, уявляючи цю сцену, а потім з полегшенням зітхнув, кидаючи погляд на горизонт, де вже майже зайнявся світанок.

— Знаєш, — сказав він, усміхаючись, — це трохи навіть підбадьорює. Можливо, не все наше минуле було таким темним. Є речі, які навіть вороги не зможуть забрати у нас. Спогади. Хоч і смішні, але це все-таки наше життя.

Еріон кивнув, розуміючи, що такі моменти — рідкісна розкіш для тих, хто обрав подібний шлях. Вони обоє тихо посміхнулися, відчуваючи легкість і тепло, які принесло це коротке відчуття звичайності.