Читати книгу - "У пошуках втраченої магії, Аля Алістер"

— Гільом де Монфор. Помер 998 року. Дата народження невідома.

— Неймовірно, — захоплено видихнула Шевченко, — а про кого ще є інформація?

 Риті треба було терміново повертати розмову в потрібний їм, а не професору, напрям.

— Бачте, ми зараз хочемо поетапно відновити родовідний ланцюжок нашої родини. Якщо ми метатимемося від століття до століття, заплутаємося. Отже, нам відомі умовно перші два предки. Гільом і його син Максиміліан. Знаємо, що в Максиміліана було двоє дітей, близнюків. Але ми навіть імен їхніх не знаємо. Ви зможете нам у цьому допомогти?

 Професорка явно думками була далеко. Рита гукнула її:

— Євгеніє Віталіївно, Ви нам допоможете?

 Та, отямившись, з ентузіазмом запевнила:

— Звичайно! Звичайно допоможу. Адже це так цікаво й захопливо! Дайте мені Ваш телефон, і я повідомлю, коли щось знайду. Ось вам моя візитівка.

З цими словами, вона швидко дістала із сумочки стандартну білу картку, поклала на стіл і, щось бурмочучи собі під ніс, швидко піднялася і вийшла з кафе.

 Обидві подруги видихнули. Вони тільки зараз зрозуміли, у якій напрузі перебували не тільки під час розмови, а й увесь цей божевільний день. Лана покликала офіціантку й попросила дві склянки води з льодом.

— Ритулю, я не знала, що ти так можеш віртуозно і впевнено брехати. Приголомшливо! Я сама повірила, що ми маємо ці записи.

Вона одним махом випила воду, яку щойно принесли. Рита гордо подивилася на подругу.

— А то! Якщо чесно, сама шокована. Але мені так хочеться з'ясувати, що ж сталося з ніжним і люблячим Максиміліаном, що він перетворився на шаленого Макса. Для мене це дуже важливо.

 Лана все це розуміла, але...

— Але ж це навряд чи якось пов'язано з нашою основною метою — знайти твою Силу. Стільки зусиль, щоб отримати інформацію, яка не має, по суті, жодного значення.

 Рита, задумливо потягуючи воду через трубочку, видала:

— Не знаю, не знаю. Відчуваю, що я маю це знати. Повинна, і все.

— Гаразд. Чекатимемо тоді новин від професорки.

Подруги вже збиралися йти, коли Лана побачила, що в кафе заходить її колишній шанувальник, який їй розповів про таємничі таблички, а за ним іде Макс. Перший порив був бігти, але Рита теж помітила Макса і, схопивши Лану за руку, міцно стиснула її, зашепотівши:

— Заспокойся, вони нас не впізнають. Згадай, ми зараз схожі на хлопців. Видихай. Усе добре.

 Вимовляючи це, Рита відчувала, як у неї самої тремтять руки й нудить від страху. Вона навіть не помітила, що надто сильно стиснула руку подруги й та, силкуючись усміхатися, намагається відірвати її пальці від своєї руки. Прийшовши до тями, Рита відпустила Лану і відкинулася в кріслі. Столики були розділені декоративними невисокими огорожами, які не давали змоги бачити тих, хто сидів поруч, але почути розмову сусідів можна було, якщо постаратися. А з огляду на те, що нові відвідувачі зайняли сусідній столик, гріх було не скористатися нагодою. Лана нахилилася до Рити і схвильовано зашепотіла:

— Ритулю, ми мали рацію. Той хлопець із Максом, Сергій. Саме він мені розповів про щоденник Кеонола. І вони таки знайомі.

 Рита кивнула і приклала палець до губ, просячи помовчати. А за сусіднім столиком Макс вичитував хлопця.

— Мені не цікаві твої виправдання. Де інформація?

— Але Максиме, я не можу до неї додзвонитися. Весь час «зайнято». Дуже схоже, що вона заблокувала мій номер.

— А зателефонувати з іншого номера не пробував? — м'яко, з ноткою нетерпіння, поцікавився Максим.

 Хлопець обурено стрепенувся.

— Я себе не на смітнику знайшов. Я що, принижуватися маю? Вона не хоче зі мною спілкуватися, ну й фіг із нею. Вона не єдина в цьому світі.

 Макс тихо прошипів:

— Ти дебіл?! Мені до лампади, де ти себе знайшов. Ти запевнив, що дівчисько від тебе божеволіє. Що вона балакуча і, навдивовижу, яка дурненька. Ти взяв гроші й обіцяв дізнатися все про її подругу. Роби що хочеш, але поверни її прихильність і дай мені те, що я просив. Інакше ти пошкодуєш, що народився на цей світ. Я слів на вітер не кидаю. Ти мене почув, гівнюк?!

За сусіднім столиком настала тиша. Потім Сергій тихо сказав:

— Почув.

— Чудово. Два дні тобі даю, — м'яко, але дуже недобре сказав Макс.

 Потім встав і попрямував до виходу. Проходячи повз, він байдуже ковзнув поглядом по подругах і вийшов.

 Залишатися більше не було сенсу, тим більше, що Лану розривало від обурення, і Рита боялася, що подруга вчепиться зараз у колишнього й порве його, як Тузик грілку. Лана практично вилетіла з кафе. Вона швидко йшла парком широкими кроками. Рита ледве встигала за нею.

— Зупинися, — благала вона. — Так, він самовпевнений негідник. До того ж, мізків у нього походу немає зовсім. Він не вартий твоїх нервів. Заспокойся.

 Лана різко зупинилася.

— Як він міг?! Ну так, я зникла без пояснень, але говорити про мене, що я тупа балакуча дурепа... Сволота!