Читати книгу - "Амулет стихій , Анна Стоун"

 Лера особливо не помічала підвищеного інтересу до своєї персони. Хоча це було не вперше, коли її «випадково» зачіпали, як фізично, так і морально.

— Гей, Шліман. — почулося звідкись ліворуч.

Повернувши голову, Лера вже зрозуміла, хто її кличе. 

«Ну що тобі?» — її погляд говорив сам за себе.

— А ти знаєш, що тут не можна чаклувати вогняні закляття?

Лера здивовано підняла брови, їй не було чого відповісти. Але погляд Аліни їй не сподобався.

— Я не… — обернувшись, дівчинка скрикнула, а всі, хто знаходився поряд, повскакували зі своїх місць.

Частина столу, де сиділа Лера, палала гарним червоним полум'ям. Лера могла присягнутися, що секунду тому нічого не було, а тепер її конспект стрімко перетворювався на купу попелу.

Почувши шум, професорка Сімсон відірвалася від дошки.

— Аква! — скомандувала вона, і з її палички вирвався потік води, який попрямував прямо до місця пожежі.

Водою облило не лише парту, а й усіх, хто сидів поруч, включаючи саму Леру. Однокурсники жваво обговорювали те, що сталося, не стримуючи реготу. Лері ж було не смішно. 

— Ось ти як… — зашипіла вона, дивлячись кривдниці прямо в очі. Аліна лише посміхнулася, знизавши плечима.

— Ваше ім'я, студентко! — несподівано суворо промовила викладачка.

Дівчинка розгублено заблимала, знову вставши зі стільця. Їй зараз зовсім не хотілося отримати догану.

— Валерія Шліман.

— Студентка Шліман, можливо ви переплутали класи. Вогняні заклинання ви вивчатимете лише наступного семестру з Мерліном! Ідіть, змініть форму!

Червона від сорому, Лера швидко зібрала речі в сумку та поспішила покинути клас.

Мокра та зла, як зграя чортів, Лера бігла поверхом. На щастя, ще йшли уроки, і ніхто її не побачив. В очах защипало від сліз, що наринули.

* * *

Надворі давно стемніло. Більшість мешканців будинку номер 7 вже спали або просто перебували у своїх кімнатах. Лера теж збиралася спати. Вона віднесла кулю, за допомогою якої дзвонила бабусі, і тепер вирішила вмитися.

Розмовляючи з родичами, вона намагалася посміхатися, щоб вони не переживали. Але насправді на душі шкрябали кішки. Раніше їй не подобалося ходити до звичайної школи, але зараз вона погодилася б і на неї. Аби додому, у свою затишну кімнату, до бабусі та дідуся.

По щоках котилися сльози. Лера не заперечувала, що вона домашня дівчинка і що все тут для неї чуже. Навіть Мерлін, за великим рахунком, був чужим. З ним вона не могла вільно спілкуватися.

— Мам, тату, чому ви так?! Як могли дозволити себе вбити? Я не знаю, як жити у цьому світі… Я звикла плисти за течією. — це була її головна проблема. — А тут стільки всього нового. Я вчуся, намагаюся… Але все одно… — шморгнувши носом, дівчинка подивилася на свої червоні очі. Відображення її не тішило. — Можливо, з вами я була б іншою! Не такою закритою…

Такі моменти, коли вона починала розмовляти сама з собою, траплялися досить часто, оскільки вона не мала людини, з якою можна було поділитися проблемами. Навіть бабусі з дідусем вона не могла все розповісти. Уляна? Чи варто про це знати подрузі? Чи не вирішить вона, що Лера дуже багато скаржиться та ниє?!

Двері у ванну кімнату ледь чутно відчинилися. Помітивши у відбитку Лізу, що стояла на порозі, Лера відвернула голову, підібгавши губи.

— Які плани на вихідні? Може, до міста? — Ліза підійшла до умивальника. — Купимо собі щось! Стипендію дали.

— Не знаю! — кинула Лера, ховаючи обличчя. — Я не хочу витрачати гроші на одяг! У мене все є!

Тепер черга підібгати губи підійшла Лізі.

— Так можна й не одяг. Сходимо до міста, посидимо в кафе.

Лері не хотілося виглядати грубою та невихованою. Вона не могла просто так розвернутися та піти. Неохоче повернувшись, дівчинка подивилася Лізі прямо в очі.

— Вибач. Я  втомилася, не хочу будувати планів! Будуть вихідні, тоді й вирішимо! — вимучивши з себе посмішку, Лера пішла геть з ванної.

Ліза знизала плечима, не ставши більше питати, але було видно, що їй цього дуже хотілося. Однак деякі речі не можна питати в лоба. І, як з'ясувалося з підслуханої розмови — тема батьків для Лери була дуже болючою.

Було б безглуздо, якби вона підійшла і запитала: «А ти, бува, не племінниця Мерліна?» Ліза хмикнула від думок, що відвідали її, і стала вмиватися.