Читати книгу - "Подих. Моя Міішель., Євгенія Чернюх"

- Ти справді хочеш стати лікарем? – запитав в той момент, коли я нарешті змогла зосередитися на навчанні.

- Угу. – кивнула не відриваючись від читання. – Тебе це дивує?

- Ну просто... хто у сімнадцять при здоровому глузді хоче стати лікарем? Здебільшого, в кожній професії працюють династіями.

- За твоєю логікою, я маю мріяти про педагогічний?

Схоже, сьогодні усні предмети вивчити не вийде.

- Мені цікаво... що спонукало тебе зробити такий вибір. – він відклав ручку і повернувся до мене.

- Не знаю. – зітхнула закривши підручник з історії. – Мій психолог вважає, що таким чином я закриваю гештальт. Буцімто, підсвідомо хочу показати батьку, що я важлива і потрібна. Аби він зрозумів, що дарма нас покинув. А мені просто подобається...

- А в якій області хочеш працювати?

- Нейрохірургія.

Мені здалося, що йому на якийсь час відняло мову.

- Неочікувано... – прочистив горло. – А чому саме навчання за кордоном?

- Там освіта безкоштовна. Можливість побачити світ... Пожити самостійно. Ти ж знаєш маму... А ще у Польщі осередок великої католицької спільноти. Хотілося б познайомитися з ними ближче. А ти?

- Не знаю... Можливо подамся у Лондон. Там крута школа бізнесу. – на його обличчі не з’явилася жодна нова емоція.

- Це те чого ти хочеш насправді? – я не розуміла його пасивного стану. Університет це ж так хвилююче... Новий етап у житті!

- Рано чи пізно доведеться перейняти бізнес батька. Та й свій хотілося б якісно розвивати. – підняв на мене абсолютно пустий погляд.

- А якщо б... не було бізнесу батька. Чим би ти займався?

Він звів густі чорні брови докупи.

- Не знаю... ніколи про це не думав. – в голосі проявилися нотки роздратування.

- Acu rem tetigisti.

Німе запитання постало в чорних очицях.

- Голкою торкнувся суті... – пояснила. – Це латинь. Іноді необхідно відірвати пластир і подивитися, що там під ним... Заради себе.