Читати книгу - "Несподівані перетворення. , Галіція Мідвест"

Бліда довготелеса істота, яка сиділа навпроти Грегорі за столиком у одному з найстаріших пабів Единбургу, розповсюджувала нудотний гнилий сморід навколо себе. Міазми зі стійким запахом кислих щів з ентузіазмом садиста-початківця розважалися зі шлунком молодого чоловіка, то стискаючи його болючими спазмами, то розстискаючи. Водночас чорні порожні очі – дірки на пласкому обличчі Злидня Козлоффа, здавалося, висмоктували душу.

– Ми вимагаємо, щоб ви позбулися побічної дії! Нам потрібна нова партія таблєток нєгайно! – неприємний акцент контрабандиста Козлоффа наждачним папером шкрябав ніжні слухові нерви вух Грегорі.

– Вимагаєте? Я вас попереджав, що ліки не пройшли усі перевірки і не отримали відповідних сертифікатів безпеки та якості. Ви ж наполягали, що «ваші учьониє всьо доработают», – Грегорі глумливо скопіював грубий акцент Козлоффа.

– Ми подозрєваєм, што ви нас обманулі, – Злидень позеленів. Грегорі помітив, як брудно-зелений густий гній все інтенсивніше забарвлював неприродньо білу шкіру Злидня. Нестерпний сморід змусив Грегорі нервово підхопитися з-за столу.

– Гаспадін Козлофф, я вважаю, що наші домовленості себе вичерпали і нам більше не варто зустрічатися, – темні очі молодого чоловіка вороже блиснули гнівом. Він попрямував до кривих деревʼяних сходів, які виводили нагору з підземелля пабу.

Синюшні губи Козлоффа скривилися у огидній посмішці, а очі-дірки зловісно примружилися.

Через два столи за спиною Злидня безтурботно гомоніла закохана пара. Красива молода жінка, вбрана у тісну відверту сукню з блискучими лелітками, легковажно сміялася, відкидаючи рукою пасма білявого волосся з обличчя. Елегантний молодий чоловік спопеляв струнку фігуру звабливої білявки пристрасним поглядом золотих палаючих очей.

– Я зараз виблюю, – прошепотіла дівчина на вухо містерові Ругару і знову якомога веселіше зареготала. – То які у тебе плани на вечір, любий?

– Час нам вшиватися, Либ, – лагідно відказав чоловік.

Дівчина поволі підвелася з-за столу. Хитаючись на високих підборах, вона невпевнено вирушила до виходу. Чоловік у вдало допасованому до його стрункої фігури синьому костюмі, притримував свою нетверезу супутницю за талію. Несподівано Либерті спіткнулася і вхопилася за деревʼяну спинку крісла Злидня. Козлофф інстинктивно простягнув їй руку, щоб допомогти підвестися. Дівчина, ненароком зазирнувши у мертві очі Злидня, з відразою відсахнулася від бридкої зеленкуватої долоні з довгими гачкуватими пальцями. З безодні очей Злидня сочився густий, як смола, морок. Либерті затримала дихання. Вона зухвало усміхнулася Злидню і, підводячись, вигукнула просто в його бліду пику:

– Фууу! Як тут нестерпно смердить кіслимі щамі!

Срібноволосий чоловік підхопив дівчину під руку і, зніяковіло кивнувши головою Козлоффу, рвучко потягнув її до сходів, якими десять хвилин тому піднявся на гору Грегорі.

– Не перегравай і не привертай до себе увагу, – зашепотів містер Ругару у спину дівчині.

Либерті вже зняла перуку і підбори. Босоніж вона стрімко долала круті сходи.

– Хіба я не справилася зі своєю роллю? – засміялась Либерті.

– Ти чудова акторка. Та Оскар і овації нам сьогодні не потрібні, – захекано відповів Ругару, підіймаючись вгору.

Вони вибігли з пабу у ледь освітлений провулок. Зупинившись, Ругару принюхався.

– Кляті злидні, – рикнув він, – зовсім забили мені нюхові рецептори своїми маскувальними кишковими газами.

– Там хтось є, – Либерті показала рукою у напрямку одинокого ліхтаря у кінці провулку. Невиразна постать сповільнила ходу і притулилася до стіни будинку.

– Ходімо швидше, – тихо рикнув Ругару до дівчини.

 Не встигли вони наблизитися до незнайомця, як з провулку справа від них вигулькнули дві темні істоти. Випередивши довгі худі постаті, Ругару торкнувся плеча Грегорі:

– Грегорі МакЧур? – ствердно спитав він, пильно роздивляючись обличчя незнайомця у жовтому світлі вуличного ліхтаря.

Зловісні постаті перегородили дорогу захеканій Либерті:

– Заблуділась, лєді? – єхидно спитала одна з них.

Дівчина зупинилася і відійшла в сторону, розгойдуючи у правій руці босоніжки з гострими тонкими підборами.

– Це наш знайомий. Відійдіть з дороги.

– О, і наш тоже! – глумливо захихотіла інша істота, наближаючись до Либерті.

Тим часом молодий чоловік схопився за голову і з відчаєм роззирався довкола розгубленим поглядом.

– Хто такий Грегорі МакЧур? – розпачливо вигукнув він. – Яке моє імʼя?

Ругару мав намір схопити чоловіка за руку, але злякав дезорієнтованого Грегорі різким рухом.

– Проблєми? – злидні виросли біля вовкулаки високими блідими поганками.

– Чєк нємного уставший, – один з них вишкірив у моторошній посмішці гнилі зуби, панібратськи поклавши покручену кінцівку на плече завмерлого у розпачі чоловіка.

Ругару тихо вилаявся, даючи злидням дорогу. Вони хутко взяли розгубленого Грегорі під руки і поволокли його у темний провулок.

Либерті, яка осторонь спостерігала усю цю сцену, обурено вигукнула до вовкулаки: