Читати книгу - "Ліс, що ховає секрети , Віталій"

— Вони говорили, що Ліс нас вибрав, — тихо сказав він. — Що ми… особливі. А потім дали той напій. І все стало… як у сні.

Ковальчук записувала їхні свідчення. Виявилося, що Охоронців було семеро. Вовка вбили, трьох — Сокола, Ведмедя й Лисицю — арештували. Ще троє, за словами Василя, ховалися в Лісі. Ковальчук організувала облаву, і за два дні їх спіймали. Усі вони були бандитами: один — утікач із в’язниці, другий — контрабандист, третій — найманець. Але в Заліссі вони стали чимось більшим — Охоронцями Лісу, об’єднаними фанатичною вірою й наркотиками.

— Вони використовували Ліс як прикриття, — сказала Ковальчук, коли справа була закрита. — Наркотики, ритуали, вербування. Це не просто культ. Це бізнес.

Петро Петрович сидів у дільниці, тримаючи горнятко чаю. Його обличчя було втомленим, але спокійним.

— А я думав, це Ліс, — сказав він із гіркою усмішкою. — А це… люди. Завжди люди.

Громов стояв біля вікна, дивлячись на Залісся. Туман розсіявся, і село виглядало звичайним — хати, паркани, кури в пилюці. Але він знав, що Ліс залишив свій слід. Не в деревах чи звірях, а в серцях тих, хто жив поруч із ним.

— Кінець? — запитав він, повертаючись до Ковальчук.

Вона кивнула, але її очі були настороженими.

— Для нас — так, — сказала вона. — Але Ліс… він не забуде.

Петро Петрович хмикнув.

— Ліс? — сказав він. — Хай собі стоїть. А ми… ми вижили. І цього досить.

Громов усміхнувся. Залісся повернулося до свого життя, але в його тиші ще довго лунатимуть відголоски коршунів. І Ліс, мовчазний і невблаганний, чекатиме нових історій.

Кінець