Читати книгу - "Адвокат із Личаківської"

оцінив – досить сильна, за міцністю наближається до коньяку доброї витримки. Ще він зрозумів: у цьому домі пити не прийнято, або – не заведено. Бо Естер, ставлячи на стіл фігурну карафку з товстого скла, виглядала невдоволеною. Клим устиг переконатися, що краща половина доктора Шацького – господиня гостинна й досить привітна. Але коли йшлося про алкогольну забаву, її обличчя ставало таким, наче жінка замість ананасної води щедро ковтнула оцту. Навіть набувало якогось оцтового, інакше не назвеш, кольору.

Шацька дивилася з-під лоба тим більше, що Йозеф наполіг, аби його фейгале взяла чарку для себе й так само вшанувала геройського гостя. Гучний арешт терористичного кубла на Богданівці, під час якого один із них чинив опір, ледь не вбив поліцейського агента й був застрелений при спробі втечі, вже другий день не сходив з перших шпальт усіх популярних львівських газет. Хоч персонально Клима ніде не згадували, Шацький чудово знав: без його нового товариша не обійшлося, бо обійтися не могло. Той не заперечував, лише просив не волати про це на весь Краківський базар. І погодився прийти на обід, щоб розповісти подробиці у вузькому сімейному колі. Естер не могла приховати природної цікавості, і, як припустив Клим, вона переважила негативне ставлення до розпивання спиртного серед білого дня у власній хаті.

Між іншим, переглядаючи газети й порівнюючи написане, Кошовий відзначив: про пригоду згадали також видання, як він уже навчився вирізняти, москвофільського напрямку. Пишучи про знамениту стрілянину досить скупо, автори натомість зосереджувались більше на гучній заяві дирекції кримінальної поліції. Вже наступного ранку Львів дізнався із скупого поліційного повідомлення: підданий Російської імперії, росіянин Ігнат Ярцев, котрий упав від кулі агента, вправного стрільця пана Л., є також убивцею відомого львівського злодія Любомира Р. на прізвисько Ціпа. Його він скоїв напередодні й збирався тікати з міста, намірившись уникнути правосуддя. Але ще раніше він розправився із адвокатом Євгеном Сойкою, відомим своїми москвофільськими поглядами. А також – методами, не завжди прийнятними з точки зору моралі, котрі, на жаль, не суперечили букві закону й дозволяли у більшості випадків виправдовувати злочинців різного ґатунку.

Подібну заяву лідери москвофільського середовища розцінили як спробу дискредитувати їхній рух, ідеї та політичні й світоглядні настанови.

У вільному суспільстві, писали вони, негідною провокацією слід вважати сам намір повісити на людину, котра за походженням є росіянином, усі смертні гріхи. Нехай той чоловік, від якого москвофільська громада поквапилася відмежуватися, таки належав до злочинного світу. Це не дає владі жодного права проводити паралелі між окремою особою та цілою групою людей, чий злочин, на переконання владних ідеологів, визначає оте саме походження. Й тяжіння до засадничих ідеалів об’єднання розірваних руських земель в одну єдину територію. Росіянин, ще й підданий Його Величності імператора російського, – значить убивця й монстр.

Якщо це не так, завершувалася одна з полум’яних публікацій, чому тоді винуватців нерозкритих убивств не призначають, розподіливши провину шляхом жеребкування між усіма, кого останнім часом поховали не за римо-католицьким, а за православним обрядом. Так, переконаний автор, було б чесніше.

За інших обставин Кошовий не зважав би ані на цю, ані на інші подібні дурниці. Проте ось уже не перший день його гризла зсередини думка, котра саме зараз, коли Шацький підніс тост на його честь, остаточно оформилася в переконання. Тож настрою хвалитися героїзмом, котрий таким насправді не назвеш, Клим зовсім не відчував.

Шацький або не помічав цього, або – не показував виду.

Щойно сіли за стіл, покликав до себе дітей, велівши трійці вишикуватися перед гостем у рядок по росту, й проголосив розлогу промову.

Суть зводилася до наступного.

До них у гості прийшла видатна людина, розумніша за всю кримінальну поліцію, разом узяту. До Лапідуса такий достойний чоловік не прийде ніколи. І діти мусять пишатися цим знайомством, розказуючи всім довкола, які поважні люди бувають у домі Йозефа Шацького. Пан Кошовий має стати прикладом для кожного з них, навіть для Даніеля, котрому лише рік і зараз він спить. Та коли виросте, теж розумітиме – вчитися й працювати над собою дуже важливо. Кожна добре навчена дитина – надія не лише батьків, щоб вони були здорові, а й усього єврейського народу. Набуті знання, читання книжок у результаті дуже важливо, бо звичайна людина стає мудрішою за недалекого поліціянта, уся чеснота якого – наділення владою, що він використовує для садіння невинних людей за ґрати та інших різних утисків.

Євреї, розійшовся далі Йозеф, у всі часи, за всю історію свого народу, як би тяжко не доводилося, трималися за будь-якої влади саме здатністю протиставити їй власну освіченість, власну мудрість та таланти. Отже, влада потребувала євреїв, бо ті завжди вміли дати собі раду.

– Зрозуміло, Йозефе, чому жодна влада не потребує тебе, – охолодила чоловіка Естер, тоді повернулася до Клима. – Не слухайте його, пане Кошовий. Якщо дозволити моєму Шацькому ковтнути ще трохи наливки, він розповість вам про кожен день із тих сорока років, що Мойсей водив жидів пустелею.

– Можна я піду до Дені? – озвалася Рива. – Мені здається, він прокинувся.

– Ти вклала брата годину тому! – гримнув Шацький на старшу доньку. – Є досить багато часу послухати, що тобі говорять дорослі й мудрі люди!

– Тату, а книжки пишуть дорослі мудрі люди? – поцікавився Шмуль.

– Вей, де ти бачив книжку, написану дитиною!

– У такому разі я піду набиратися мудрості від книжок.

Розвернувшись, сповнений гідності й самоповаги Шмуль пройшов до батьківського кабінету. Тим часом Рива швиденько втекла до малого, хоча Кошовий з минулого разу не пригадував за дівчинкою запеклого бажання проводити час біля люльки. Іда, лишившись сама, запитально зиркнула на матір, отримала легкий дозвільний кивок і подріботіла за сестрою. Естер зміряла Шацького переможним поглядом, хоч Клим не зрозумів, у чому суть її перемоги.

Між тим Йозеф, якому так віртуозно заткнули рота, рішуче взяв карафку, наповнив чарки собі та гостеві й тепер уже демонстративно, влаштовуючи виставу передусім для дружини, ще раз привітав Клима й спорожнив її.

Пити, як це роблять робітники чи не менш звичні до справи батяри, Шацький не навчився. Захлинувся відразу, почервонів, закашлявся, й Естер, стуливши губи та зберігаючи переможний вираз на лиці, підвелася, вдарила чоловіка по спині. Поки той рівняв дихання, не менш демонстративно прибрала наливку зі столу й посміхнулася Климові на всю ширину обличчя, не граючи, цілком щиро припросила:

– Прошу їсти, пане Кошовий. Не зважайте на мого Шацького. Не спав кілька ночей. А я не можу, коли поруч хтось постійно крутиться.

– Його щось мучило, шановна Естер? – поцікавився