Читати книгу - "Леопард"

— Я чудово розумію… — відповів Харрі й, наливши дві чашки кави, простягнув одну босові. — Ба більше того. Незабаром, шефе, і ти все зрозумієш. Сідай на мого стільця й послухай, що я розповім.

Хаген переводив погляд з Харрі на Каю. З осторогою глянув на каву у чашці. Сів.

— Маєш дві хвилини.

— Усе надзвичайно просто, — почав Харрі. — За переліком пасажирів Брюссельських авіаліній, Аделе Ветлесен полетіла у Кігалі двадцять п’ятого листопада. Але за даними паспортного контролю, ніхто з таким прізвищем з літака не зійшов. Отже, ось що трапилось: жінка з підробленим паспортом на ім’я Аделе виїхала з Осло. Сфальшований паспорт діє чудово, допоки вона не прилетить у кінцевий пункт призначення, у Кігалі, адже лише там перевіряють номер паспорта, адже так? Тож ця загадкова особа мала послуговуватися своїм власним справжнім паспортом. Митники не просять показати квиток, тому й невідповідність імен у паспорті та квитку не виявляється. Певна річ, якщо не шукатимуть зумисно.

— Але ти шукав?

— Авжеж.

— Може, це недбальство, помилка або просто забули зареєструвати Аделе після прильоту?

— Можливо. Але ота листівка…

Харрі кивнув Каї, й вона дістала листівку. Хаген спромігся розгледіти на ній щось на зразок вулкана, над яким здіймається дим.

— Її відправили з Кігалі того ж дня, коли вона буцімто прилетіла, — пояснив Харрі. — Та, по-перше, на листівці зображено вулкан Ньїраконго, а він знаходиться у Конго, а не в Руанді. А по-друге, ми попросили Жана Г’ю порівняти підписи на листівці й у гостьовій картці в готелі «Горила», які залишила так звана Аделе Ветлесен.

— Він підтвердив те, що навіть я зауважила, — встряла Кая. — Це різні особи.

— Гаразд, гаразд, — погодився Хаген. — То до чого ви ведете?

— Хтось доклав неабияких зусиль, щоб склалося враження, буцімто Аделе Ветлесен полетіла в Африку, — мовив Харрі. — Закладаюся, вона лишилася в Норвегії, й написати листівку її змусили саме тут. Потім забрали листівку в Африку, це була геть інша особа, яка потім відправила її звідти. Все заради того, щоб склалося враження, наче Аделе дійсно полетіла в Африку, потім написала про чоловіка своєї мрії й що повернеться аж у березні.

— Чи маєш на думці, хто міг би зіграти її роль?

— Маю. На паспортному контролі в аеропорту Кігалі знайшли імміграційну картку, заповнену на ім’я Джуліани Верні. Але за даними нашої божевільної подруги у Бергені, ані у списках пасажирів на рейси у Руанду будь-якої авіакомпанії, ані у переліку мешканців у готелях, які мають сучасну електронну систему бронювання місць, цього імені на той час не було. Утім, воно є у переліку пасажирів Руандської авіакомпанії на рейс з Кігалі три дні по тому.

— Хочу знати, як ви дістали цю інформацію?

— Ні, шефе. Ти прагнеш дізнатися, хто така Джуліана Верні й де вона.

— Отже?

Харрі глянув на годинник.

— За даними імміграційної картки, вона мешкає у Лейпцигу, в Німеччині. Чи ти колись був у Лейпцигу, шефе?

— Ні.

— І я не був. Але знаю, що це рідне місто Гете й Баха, а ще одного з королів вальсу. Не пригадаю, як його звали…

— Як це стосується…

— Та нехай, Лейпциг відомий ще й центральним архівом Штазі, служби безпеки НДР. Місто це колись було територією НДР. Ти не повіриш, але за сорок років існування НДР акцент східних німців так став різнитися від решти німців, що чутливе вухо враз відчує різницю.

— Харрі…

— Перепрошую, шефе. Річ у тім, що жінка зі східнонімецькою говіркою у той же час була в Гомі, у Конго, а туди від Кігалі — усього три години їзди. І там вона придбала річ, котра, як на мене, стала знаряддям убивства Боргні Стем-Мюре та Шарлотти Лолле.

— Нам переслали витяг із копії паспорта, яка залишається у поліції, коли видають оригінал, — мовила Кая й дала аркуш паперу Хагенові.

— Збігається з описом жінки, який дав ван Боорст, — кивнув Харрі. — У Джуліани Верні хвилясті кучері кольору іржі.

— Червінькові, — зауважила Кая.

— Даруй, не зрозумів, — мовив Хаген.

Кая показала на аркуш паперу.

— Вона має паспорт старого зразка, у якому зазначають колір волосся. Вони назвали його «brick-red». Червіньковий. Як червона цегла. Ви ж знаєте, німецька точність.

— Я також попросив поліцію Лейпцига конфіскувати її паспорт і перевірити, чи має вона у паспорті печатку Кігалі за день, що нас цікавить.

Гуннар Хаген незворушно дивився на аркуш паперу, намагаючись перетравити те, що йому розповіли. Нарешті він глянув на підлеглих, підвівши кущисту брову.

— Тобто ти стверджуєш… стверджуєш, що спроможний знайти людину, котра… — Він ковтнув слину, намагаючись підібрати інші слова, остерігаючись, що чудова надія, яка зажевріла, за мить щезне, щойно пролунає слово, сказане напрямки. Але врешті поступився: — Себто ти можеш знайти нашого серійного убивцю?

— Я сказав лише те, що сказав, — відрізав Харрі. — Поки що. Колега у Лейпцігу зараз передивляється особисті дані й оперативні бази. Отож незабаром знатимемо про Джуліану Верні трохи більше.

— Та це ж просто приголомшливі новини, — визнав Хаген, перескакуючи поглядом з Харрі на Каю, котра схвально кивала.

— Але ж, — мовив Харрі, сьорбнувши кави з чашки, — не для родини Аделе Ветлесен.

Хагенова посмішка згасла.

— Згода. Гадаєш, іще можна сподіватися, що…

Харрі захитав головою.

— Вона мертва, босе.

— Але ж…

І тут задзеленчав телефон.

Харрі взяв слухавку.

— Так, Гюнтере! — І повторив, силувано усміхаючись: — Так, Харрі Клейн. Genau[84].

Гуннар Хаген та Кая витріщились на Харрі, котрий мовчки слухав співрозмовника. Скінчив розмову, сказавши «данке», й поклав слухавку. Кахикнув:

— Вона мертва.

— Ти це вже сказав.

— Ні, Джуліана Верні мертва. Другого грудня її знайшли у річці Ельстер.

Хаген тихо вилаявся.

— Причина смерті? — спитала Кая.

Харрі дивився просто перед себе.

— Захлинулася.

— Чи можливо, щоб це був нещасний випадок?

Харрі заперечно похитав головою.

— Вона не водою захлинулася.

По цих словах у тиші стало чути гудіння бойлерів за стіною.

— Колоті рани у роті? — спитала Кая.

Харрі кивнув.

— А точніше — рівно двадцять чотири колотих рани. Її послали в Африку за тим, чим згодом і вбили.

Розділ 34. Середня

— Отже, мертву Джуліану Верні знайшли у Лейпцигу три дні по тому, як вона повернулася додому з Кігалі, — мовила Кая. — Туди вона полетіла під іменем Аделе Ветлесен, під тим же іменем зареєструвалася у готелі «Горила» й послала у Норвегію листівку, яку заздалегідь написала справжня