Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Бомба для голови 📚 - Українською

Читати книгу - "Бомба для голови"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бомба для голови" автора Юліан Семенов. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 97
Перейти на сторінку:
книжку, ввімкнув світло й розгорнув сторінку з літерою «А». Люс переглянув усі імена й прізвища, машинально відзначив, що записано всього лише двадцять два номери («Погано, що не двадцять один»), здивовано знизав плечима й розгорнув сторінку на літеру «М». Телефон і адресу Хосе Марія Альберто Трокада було записано саме тут — його ім’я назавжди зімкнулося для Люса з Мадрідом.

Іспанський банкір, він мав кілька пакетів акцій у взуттєвій промисловості й велику фабрику дитячих колясок.

«Мої колеги, — говорив він Люсу, коли вони познайомилися в Сан-Себастьяні під час кінофестивалю, — вкладають тепер гроші в електроніку і приладобудування. Це безглуздя! Іспанія вже не може наздогнати ні Італії, ні Росії, ні Франції по рівцю промислової могутності. Іспанці — страшенні модники. Клянуся честю, я маю право говорити так, бо я народжений іспанським грандом. У нас найбідніший жебрак відмовляє собі в їжі, аби тільки купити красиві черевики. І якщо в іспанця є можливість одружитися — будьте певні, він народить купу жебраченят: аборти заборонено. У нас, — Альберто зітхнув, — цензура на народженість, кіно й літературу. Отже, хто вкладає гроші в приладобудування, той ставить на битого коня. Коляски — далекоглядніше. І кінематограф. Я з радістю вклав би гроші в кінематограф. Причому ставив би я не на нашого режисера. В нас є два великі художники, але обидва вони червоні. Я з задоволенням поставив би на іноземця. На вас. Іспанським режисерам страх як важко працювати: голу жінку в кадрі виріже церковна цензура, а слово про бардак у країні виріже цензура державна, будь вони неладні!»

«Цензура — ваш виплід, — сказав тоді Люс. — Вона вас захищає, вами оплачується, вам служить».

«Любий друже, — поморщився Хосе Марія, — інші часи, інші звичаї. В новому столітті треба вміти по-новому працювати. Цензура в нас тепер служить самій собі. Це парадоксально, але це істина…»

Люс попросив телефонну станцію готелю з’єднати його з Мадрідом.

— Мосьє, Мадрід працює на автоматиці, — відповіла телефоністка. — Наберіть цифру «одинадцять», дочекайтесь музичного сигналу, наберіть цифру «п’ять» і потім ваш мадрідський номер.

Люс подякував їй і набрав номер телефону Хосе Марія.

— Алло, — сказав Люс, — це Мадрід? Прошу сеньйора Трокаду.

— Що?

— Ви розмовляєте по-німецькому?

— Що? — повторила служниця по-іспанськи.

— А по-французьки? Парле ву франсе?

— Трошки.

— Де сеньйор Трокада?

— Його нема дом…

— Де? Де він?

— Готель «Кастеляна Хілтон». Бар, ресторан…

— А телефон? Який там телефон?

— Що?

— Я питаю: який там телефон?

— Моменто… Пасеа де ля Кастеляна… Моменто… Двісті п’ятдесят сім, двадцять два, два нулі.

У служниці був ніжний, трохи заспаний голос.

— Мучас грасіас, — сказав Люс.

У Мадріді зараз була третя година ранку — в цей час служниці прокидаються, а в ресторанах та барах тільки-но починається справжнє життя.

Люс з'єднався з «Кастеляна Хілтон» і попросив знайти в барі або в ресторані сеньйора Трокаду.

— Яволь, майн гер, — відповіли йому на другому кінці проводу з істинним берлінським придихом.

— Ви німець? — поцікавився Люс.

— Яволь, майн гер! Карл Йозеф Кубман, майн гер.

Через кілька хвилин Карл Йозеф Кубман пророкотав у трубку:

— Сеньйор Трокада годину тому поїхав із своїми — друзями в ресторан «Ля лангуста Амерікана», на Рікардо Леон, телефон двісті сорок сім, нуль два, два нулі.

— Дякую вам, — сказав Люс і зразу ж розсердився на себе: «Ідіот, навіщо дякувати наці?! Напевно, він таки наці, який утік туди в сорок п’ятому. Проклята німецька звичка».

Трокада справді сидів з друзями в «Ля лангуста Амерікана».

— Де ви, любий Люс?! — закричав у трубку Трокада, і здавалося, що він зараз сидить у сусідньому номері паризького готелю «Ер Франс». — Негайно під’їжджайте сюди!

— Це нелегко, дорогий Хосе Марія, я в Парижі.

— Ну то й що? Прилітайте. Ми славно поп’ємо ваше улюблене тінто. Га?

— Спасибі, старина, думаю, ми це зробимо наступного разу, можливо, завтра. Якщо домовимося зараз.

— Я вас зрозумів. Вважайте, що ми домовились. Я — за.

— Мені треба для початку тисяч сімдесят. Доларів.

— Це можливо. Який буде другий внесок?

— Іще тисяч сто.

— Вважайте, що заметано. Прилітайте завтра, обговоримо деталі. Клянусь честю, ми зробимо з вами фільм століття! Лише одна умова — тільки не сучасність! І без усяких соціальних трагедій: тут це нікого не цікавить. Ви розумієте? Шекспір, Бальзак, Барроха. І війни також не треба — в нас своє ставлення до минулої війни. Я, звичайно, не поділяю цього ставлення до минулої війни, але треба дивитися на речі тверезо. Класика, мій дорогий друже, все що завгодно з класики!

— Класика мене зараз не цікавить!

— Єзус-Марія, не мені вас учити! Дотримуйтесь пропорції форм, і нехай ваші герої говорять про злочинців-імператорів і про корупцію в сенаті Риму! Нехай ваші герої лають кого завгодно, аби тільки вони ходили в шкурах чи в оксамитових камзолах!

— Мені брехати не хотілося б. Тим паче, що мова в моїй новій стрічці піде не про вас, а про Німеччину.

— Тут цього не пропустять. Наш уряд любить канцлера Кізінгера! Я здогадуюсь, як і що ви хочете знімати про Німеччину, — наше міністерство закордонних справ буде заперечувати, запевняю вас! Словом, мені важко пояснити вам це по телефону. Прилітайте, я постараюсь переконати вас…

— Спасибі, — зітхнув Люс. — Я, можливо, передзвоню вам… Салют!..

— Хайль Гітлер! — засміявся Хосе Марія. — Жду дзвінка.

«Йому важко розмовляти по телефону, — зітхнув Люс, — бідолашний добрий буржуа. Йому справді важко: в них усе, як у Німеччині сорок четвертого року. А він звик їздити в Париж, де базікають, не оглядаючись на поліцію…»

Люс сів на підвіконня. Він тоскно чекав світання, а потім зійшов униз, занлатив у «ресепсьон» за номер і телефонні розмови й пішов до мертвотно освітленої громадини найкрасивішого європейського аеропорту: там хоч можна побути серед людей, випити в барі й заразом вирішити, яким чином завтра ж, не пізніше полудня, оформити продаж свого будинку. Чи закласти під вексель. А «мерседес», який заводиться з півоберту, продати треба буде рано-вранці. А ввечері вилетіти в Гонконг. Молодець прокурор! Він підібрав такі матеріали в бібліотеці, за якими можна розробити точний маршрут.

Діти? Що ж… діти. Нехай у дітей будуть чесні батьки — це важливіше, ніж кількість кімнат у квартирі, справді так.

Він узяв у барі віскі, відійшов від стойки, сів у куточку і, обернувшись до стіни, вперся поглядом у свій погляд: стіна була дзеркальна. Люс озирнувся — в барі було порожньо. Він набрав у рот віскі й випустив тоненьку цівочку в своє зображення на дзеркалі, і його обличчя в дзеркалі потекло, стало кумедне й жалюгідне.

Він підвівся й попрямував до «інформасьйон»

1 ... 51 52 53 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бомба для голови», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бомба для голови"