Читати книгу - "Ірка Хортиця — надніпрянська відьма"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Із задньої кімнатки вибіг сторож:
— Ви чого тут хуліганите? — тонесеньким фальцетом закричав він. — Ось зараз міліцію як викличу!
— Слухай, дядьку, — примирливо сказав ватажок, поглядаючи на сторожа поверх темних окулярів. — Тут багато машин, і всі вони застраховані, а здоров’я в тебе одне. Тікай ліпше звідси!
Сторож обурено махнув руками, хотів був відкрити рота… але раптом осікся й мовчки стрибнув через парканчик. Мотоциклісти на мить спинилися, пропускаючи дядька.
— Треба було попередити його, що тут безпечно! — тихесенько зойкнула Тетянка. — Що тут захист!
І тут Тетянка перевела погляд на нещасну фізіономію подруги.
— І як я маю розуміти твої гримаси? — грізно спитала Тетянка.
— Ну хто ж знав, що ця Віка така розумна! — жалібно простогнала Ірка. Адже я ставила захист проти погані й чарів, а не проти звичайнісіньких живих байкерів!
Байкери тим часом круто розвернули свої мотоцикли — і кинулись на огорожу. Покутник закричав:
— Біжіть! Я їх затримаю!
— Ти впевнений? — кинула Ірка.
— Так! — хлопець рішуче повернувся до мотоциклістів, що були вже зовсім близько. — Я хочу спокутувати свій гріх! Ану дайте дівчатам спокій! — гукнув він.
Ірці навіть здалося, що на його руках зблиснули загнуті пазурі, а з рота визирнули довгі жовтуваті ікла.
Подруги кинулись до огорожі, сподіваючись прослизнути поміж байкерів. Але їх одразу знесло вбік. Розштовхавши дівчаток, повз них промчав покутник:
— Вони такі здоровили! Їх так багато! — крикнув він. — Бо-оязко! — блискавкою прошмигнувши між мотоциклами, покутник перескочив огорожу й щез.
Завивання потужних машин злилося з громовим реготом байкерів. Вони крутонули ручки, мотоцикли разом стали дибки на задні колеса й кинулись до дівчат.
— Тримайся поруч, я відведу їм очі! — наказала Ірка, хапаючи Тетянку за руку.
Фізіономії атакуючих байкерів миттю зробились розгубленими. Хтось почав здивовано роззиратися, шукаючи раптово зниклих подруг, чийсь мотоцикл повернув убік…
Тримаючись за руки, дівчатка видерлися на капот найближчого автомобіля. Тетянка підсадила Ірку на дах, а та потягла подругу за собою… Мотоцикл ватажка круто розвернувся. Протектори різко вискнули. Тетянка послизнулась і, вдарившись спиною об капот, сповзла на землю.
Ірки було не видно — бо діяли чари. Тетянка міцно заплющила очі — зрештою, вона тепер теж відьма! — і забелькотіла: «Мене нема, нема!».
— Одна є! — радісно загорлали байкери.
Ойкнувши, Тетянка ящіркою ковзнула під днище машини. Відьмочки-глядачки зневірено застогнали.
Тетянка викотилась з-під днища з іншого боку, прямо біля комірчини сторожа. Поруч із дверима комірчини стояла низесенька платформочка на колесах, що на ній «продвинуті» та ремонтники заїжджають під «черево» автомобіля, аби чистити, змазувати й регулювати. Платформочка, немов жива, тицьнулась Тетянці в ноги.
— Прямо як у кіно! — із захватом вигукнуло дівча, звалившись на платформочку.
Спритно відштовхуючись ногами, воно вислизнуло з-під коліс мотоцикла, що котився прямісінько на неї, й із розгону влетіло під днище. Темне від бруду «черево» вантажівки — і знову смужка світло-блакитного неба над головою. З-за капота вивернуло колесо ворожого мотоцикла, поштовх — І Тетянка щезла, пірнувши під високу «Шкоду». Днище-небо-днище… Наче довгим коридором, дівча промчало між колесами мікроавтобуса, вивернулась від мотоцикла ватажка, понеслося…
Здійнявши руки, воно судорожно вчепилось у високу підніжку «Джипа». Платформа ледве не вислизнула з-під Тетянчиної спини, і дівчинці лише якимось дивом пощастило на ній утриматись. Важко дихаючи, Тетянка завмерла під «Джипом».
Між високими колесами всюдихода визирав обід колеса мотоцикла. Тетянка почала було підтягуватись на руках, збираючись виїхати з іншого боку, подалі від засідки, що чекала на неї.
— Вона тут, я її бачу!
Тетянка впізнала Аллин голос.
Зарокотав двигун, і у вузький прохід біля «Джипа» прослизнув іще один мотоцикл.
«Оточили!» — промайнула в Тетянчиній голові відчайдушна думка. Доклавши неймовірних зусиль Тетянка крутонулась на платформочці й виштовхнула себе з-під бампера джипа, вкотре проскочивши між мотоциклістами.
Платформа знову шаснула під мікроавтобус. По крутій дузі обігнула переслідувачів. Дівчинку закрутило на повороті й… з льоту закинуло під спортивний автомобіль із дуже низькою посадкою.
— Ух! — Тетянку на повній швидкості увігнало між асфальтом і низьким днищем, немов тугий корок у пляшку.
Лопатки притисло до твердої арматури платформи й… усе зупинилось. Тетянка застрягла під машиною й лише слабко перебирала ногами, що визирали «назовні».
Поруч зашурхотіли шини. Потім прочовгали кроки, й авторитетний голос ватажка пояснив:
— Спорт-клас! Бачиш, як днищем до шляху притискається! На трасі просто летить! — і він схвально поплескав автомобіль по капоту.
Дівча відчуло, як її мідно схопили за щиколотки. Потягли, приміряючись. І щосили смикнули!
Вони розлетілись у різні боки: Тетянка — в один, а її вірна платформа — в інший. Дівча, що втратило орієнтацію, впало прямісінько на ватажка байкерів.
Відьмочки біля огорожі із захватом загорлали, але раптом, перекриваючи їхній лемент, пролунав інший, ще більш пронизливий крик:
— Тетянко, лови!
На даху того найвищого мікроавтобуса несподівано матеріалізувалась Ірка. Тетянка здійняла руки, і прямо їй у долоню впала трав’яна кулька. Не довго думаючи, дівча жбурнуло її в груди ватажкові. Почувся глухий шум від вибуху.
Тетянку підняло в повітря й добряче гепнуло об капот «Джипа». Ватажкові байкерів пощастило менше. Він приземлився точнісінько на вістря стовпчика огорожі. Він із криком схопився й оскаженіло загорлав:
— Хапайте шмаркачку!
Тетянка вивернулась, спробувала залізти на джип, але тут її міцно схопили за джинси…
Ірка перестрибувала на наступний дах, коли раптом позаду пролунав розпачливий Тетянчин крик. Ірка озирнулась… Мотоциклісти миттю під’їхали до неї з обох боків і підхопили дівчинку під руки, наче балерину. Під радісні вигуки відьмочок, що стовбичили біля огорожі, вони виїхали зі стоянки, за межі Ірчиного захисного кола.
Дівчат не стали відвозити далеко, їх прив’язали до огорожі автостоянки.
Віка підійшла до своїх бранок і уривчасто сказала, скоса позираючи на Тетянку:
— Часу обмаль — і в тебе, і в нас. Уже п’ятий день, до полудня залишилась година, — вона помахала годинником у Тетянки перед носом. — Половина терміну. Не встигнеш віддати сама, то доведеться тебе прикінчити, — Віка стисла щелепи, так що жовна заграли на вилицях.
— А чого ти так квапишся, кров’ю забруднитись не хочеш? — єхидно спитала Ірка, намагаючись обережно визначити, чи міцні мотузки, якими їх прив’язано.
— Звісно, не хочу, я ж не монстр, — знизала плечима Віка. — До того ж Стеллині бабуськи ось-ось можуть з’явитись. Вони теж не дурні, придумають, як твій захист обійти.
У Віки за спиною хтось голосно прокашлявся. Вона озирнулась. З кущів біля стоянки виліз збентежений покутник.
— Я щодо пані Стелли та її колег. Я коли тікав, то бачив їх. Вони неподалік, у приватному будиночку. Дуже метушаться. Здається, до чогось готуються.
— Агов, — ватажок байкерів зліз зі свого мотоцикла
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма», після закриття браузера.