Читати книгу - "Вода з каменю. Саксаул у пісках"

— А тим, що вона стоїть ближче до смерті, ніж попередня.

Курковський вимовив слово «смерть» з певним пієтетом, він добре розумів це поняття, адже все своє життя осмислював його зміст. Знав візник похоронних караванів, що це слово вміщує в собі найкращу в житті мить — вивільнення. Бо ж тільки подумати: смерть примушує забути все, ніби нічого й не було: голоду, стужі, болю… Навіть найстрашніші тортури вмить забувають мученики, коли приходить небуття. Додав:

— Велику перевагу має смерть над життям, бо життя може відібрати кожен, а смерть — ніхто.

Курковський знову не мав заробітків, бо холера давно згасла, і хоч поговорювали, що з Відня насувається нова хвиля, ніхто не міг напевне знати, чи це справжня пошесть: з Відня ніколи нічого доброго не йшло, а все, що приходило, люди однаково називали холерою… Ні, ні, Курковський не просив у Бога пошесті, але ж таки не мав тепер за що жити і чим шкапу годувати, тому радо погодився ходити разом з Ясем і Ароном.

Незабаром вони надокучили людям на Ринку, грошей перепадало щораз менше, то вирішили вийти на Личаків і обійти всі двори аж до Льоншанівки, а коли зароблять певну суму, добре нап'ються в «Пекелку» — на святого Петра й Павла.

На початку Личаківської здибали Агасфера, який робив свій обхід, і взяли його з собою.

Буває ж іноді так, що останній стає першим: Агасфер, котрий пристав до гурту останнім, пішов попереду, мовивши:

— Хто хоче йти за мною, хай візьме свій хрест і йде.

Арон вельми здивувався, звідки може знати Біблію Агасфер, адже він не пам'ятає нічого, навіть свого роду, а може, це випадково прийшов йому на думку такий вислів, тому запитав теж словами з Біблії:

— Як твоє ім'я?

— Легіон, — відповів спокійно Агасфер. — Бо нас багато. — Він показав на Яся, Курковського і Арона.

— Це–це–це, — зацмокав Арон, наслідуючи рабинового цецале, — звідки ти знаєш Біблію, Агасфере?

— Я ж біблійний, ти сам мені казав про це, Ароне. А пригадала Кася, яка дає мені вечорами їсти. Вона побожна…

Агасфер говорив і йшов, не оглядаючись, вверх по Личаківській, впевнений, що ті, яким він сказав брати свій хрест, підуть за ним.

Першим запротестував пан Курковський: він не може йти бозна–куди в хресному ході, бо щовечора мусить перебивати на нове місце палю над Полтвою, до якої прив'язані його шкапи. Курковського підтримав Ясьо.

— Нехай він іде, — зупинився музика. — Най він іде своїм хресним ходом, а нам треба гроші заробляти. Бо святого Петра й Павла незабаром, з чим ми підемо до «Пекелка»? І чим буде відрізнятися той день від нинішнього? — перефразував по–своєму вислів з Тори.

Арон зупинився теж: а й справді, не те що випити, їсти не матимуть за що. Він гукнув Агасферові, щоб той вернувся.

— Куди ти прямуєш, Агасфере? Якщо вже йти хресним ходом, то на Юрську гору, до вашого єпископа!

— Ароне, Ароне, — повернув голову Агасфер і скрушно нею похитав. — Чи ж то так давно ми ходили на пораду до твого рабина? І що скористали — останнього гроша позбулися…

— Це правда, Агасфере… Але в довгому хресному ході без грошей таки не обійдешся.

— Апостол той, хто бере в дорогу хліб, а хто бере гроші, той лжепророк. Кася мені й це пригадала, вона побожна…

— Але ж куди ми так зайдемо? — загорлав Курковський. Він уже не на жарт сердився на святошу Агасфера, який хто зна за що живе, а йому, візникові похоронних караванів, задарма ніхто й рісочки не подасть. — Адже в нас нічого нема!

— Тому, хто нічого не має, нічого й не бракує, — відказав Агасфер. — Знедоленим тільки один порятунок — не надіятися на порятунок. А ми в нашому поході пересвідчимося, чи є на світі люди, які вміють подати стражденним хліба й води. Якщо подадуть, то не пропадемо, а коли ні — то навіщо жити на цьому світі, для кого?

Сказав це і пішов не оглядаючись: Агасфера взяв сумнів, чи той юнак, який обіцяв допомогти людям, виконає свою обіцянку, і постановив сам пересвідчитись: а може, більше є таких? Він зробить хрест і піде з ним по всьому світу.

Ясьо, Арон і Курковський залишилися сумні, їм жаль було, що пішов від них Агасфер. Арон жалкував, що не матиме з ким перемовитися словами з Біблії, Курковський — що не помізкує разом з Агасфером про питання життя і смерті, а Ясьо сумував тільки тому, що був добрий.

Та сум той тривав доти, доки Агасфер не зник за поворотом. Тоді Ясьо вийняв з футляра скрипку, віддав футляр Аронові, і всі завернули у перший двір.

Ясьо ще ніколи не грав такої надривно–тужної пісні, як тепер, — і посипалися щедро з вікон крейцери.

Із яблунь сипле білий цвіт,

Паде на душу тихий жаль,

Без тебе став самотнім світ,

І скрипкою рида печаль…

Мали великий збір. Ясьо грав, співав, а Курковський підспівував, Арон збирав у футляр гроші. Побратими концертували по кілька днів у одному дворі і поки дійшли до «Пекелка», настало свято — Петра і Павла.

Людно було біля корчми, грала музика на подвір'ї, притискалися в танці до своїх кавалерів розпашілі дівиці, підпиті фацети припадали губами до жолобинок між дівочими персами; музики здиміли в пилюці, смичок підстрибував над скрипковою кобилкою, на цимбалах скакали самі пальчатки, труба в трубача розтоплювалася від напруги і скапувала жовтою патокою на землю; Ясьо, Арон і Курковський вичікували, поки скінчиться танець, щоб увійти досередини корчми, та враз стихли музики і зупинилися пари: на подвір'я входив двометровий Міхал Сухоровський, він був поважний і печальний, і вела його під руку знайома всім тут Ганнуся з Погулянки…

Бальзаміна випустили за три дні після його розмови з Сухоровським. Міхал знав, що сусід по камері довго не затримається у в'язниці: Соломон сам запевняв, що викупиться. Та й справді, відразу після інциденту, коли «індійський князь» з волі Сухоровського мусив підплигувати на лежаку, мов м'яч, а забаву в'язнів з великою приємністю спостерігав наглядач, до камери завітав начальник тюрми і, титулуючи Бальзаміна князем, велів йому вийти з ним.

У Міхала зашкребла під серцем