Читати книгу - "Артеміс Фаул. Розум проти чарів"

— А що буде з моїм офіцером?

— Ще задовго до того, як життя капітана Куць опиниться під загрозою, ми зуміємо посадити троля назад під замок.

— Ти навіть це можеш гарантувати?

Дрюк на мить зам’явся.

— Я ладен… тобто Рада ладна піти на такий ризик.

— Політика, — зневажливо кинув Корч. — Для тебе це все політика, Дрюче. Ще одне гарне перо до твого капелюха, ще одна сходинка на шляху до крісла в Раді. Знаєш, мене від тебе нудить.

— Хай там як, а ми не відступимося від цього плану. Рішенням Ради мене призначено Тимчасово Виконуючим Обов’язки Командувача. Тож, якщо ти так уже вчепився в історію нашої дружби, зійди з дороги.

Корч ступив крок убік.

— Не турбуйтеся, командувачу. Я не хочу мати нічого спільного з цією різаниною. Всі лаври дістануться тільки вам.

— Джуліусе, — тут Дрюк спробував зобразити якнайщиріше обличчя, — хоч би що ти взяв собі в голову, повір: я дбаю тільки про благо нашого Народу.

— Але особливо про благо одного його представника, — пирхнув Корч.

Дрюк вирішив бути вище всіх завданих йому образ.

— Мені ніколи стояти отут і вислуховувати твої теревені. Кожна секунда розмови з тобою — це час, викинутий на вітер.

Корч подивився йому просто в вічі.

— Якщо скласти докупи, то виходить, ми з тобою згаяли близько шестисот літ на дружбу — чи не так, колишній друже!

Дрюк нічого не відповів. Та й що він міг сказати? Шанолюбство має свою ціну, і такою ціною стала дружба.

Свіжоспечений командувач обернувся до свого загону — гурту, що складався з добірних спрайтів, які були вірні тільки йому одному.

— Віднесіть клітку до головної алеї, — наказав він. — Без мого розпорядження операції не починати!

Дрюк пройшов повз Корча, намагаючись дивитися куди завгодно, тільки б не на колишнього друга. Але О’Гир не втерпів, докинув у це з’ясування стосунків і свої п’ять копійок.

— Гей, Дрюче!

Тимчасово Виконуючий Обов’язки Командувача Корпусу ніяк не міг допустити такого фамільярного поводження, надто в перший день свого перебування на цій посаді.

— Загнуздай свого язика, О’Гире! Навіть кентаври не є незамінними.

— Свята правда! — захихотів кентавр. — Але ось що зле в політиці: ти маєш лиш один постріл.

Дрюк мимоволі зацікавився і сповільнив ходу.

— Був би я на твоєму місці й мені випадав шанс, один-єдиний шанс, забронювати для своїх сідниць місце в Раді, то вже б я ні за що в світі не довірив мого майбутнього дурній і свавільній тварюці — тролеві.

Всю удавану самовпевненість Дрюка мов язиком злизало. Він зблід, утер піт із чола й заквапився слідом за кліткою, що пливла собі вперед.

— Побачимося завтра! — гукнув навздогін йому О’Гир. — Коли прийдеш виносити мого сміттєвого кошика.

Корч засміявся. Це чи не вперше у житті його розсмішив кентаврів дотеп.

— Молодець, О’Гирчику! — зареготав командувач. — Ти шпигонув Дрюка в найболючіше місце — в самісіньке його честолюбство.

— Дякую, Джуліусе.

Корчева посмішка щезла швидше, ніж зникають у поліціянтських шлунках добре просмажені земляні слимаки, що їх подають у їдальні Легіону.

— Я вже неодноразово застерігав тебе, О’Гире, від оцього твого фамільярного звертання «Джуліусе»! Це востаннє. А зараз дай-но мені ще раз зовнішню лінію. Треба, щоб те золото було в мене напохваті, коли Дрюків план лусне мильною бульбашкою. Зв’яжися з усіма моїми прихильниками в Раді. Я цілковито певен, що Скік на моєму боці, й Кагартес також, і ще, можливо, Віняя. Вона завжди задивлялася на мене, бо я ж таки з біса вродливий.

— Ви, звісно, жартуєте?

— Про такі речі я ніколи не жартую, — відрізав Корч із найщирішим виразом обличчя.

Холлі виплекала в голові щось подібне до плану дій. Невидима за захисним екраном, вона обнишпорить будинок, знайде щось зі зброї, відібраної у Швидкого реагування, а тоді вчинить тут такий шарварок, що хлопчисько Фаул просто муситиме відпустити її. Ну, а якщо при цьому ще й буде пошкоджено майно на декілька мільйонів ірландських фунтів, то це просто невеличка компенсація за все, чого вона через Фаула натерпілася.

Ельфиня вже й не пам’ятала, коли, в якому році почувалася так чудово. Очі її променилися енергією, аж яріли, кожен сантиметр шкіри був просякнутий іскристими зарядами. Вона вже встигла була забути, як це приємно — володіти повним припасом чарівної сили.

Тепер вона, капітан Куць, почувалася господарем ситуації, тепер вона стала мисливцем, а її кривдники опинилися у становищі дичини. Бо ж саме цього її, власне, й учили — мистецтва полювання. Коли почалися всі ці події, перевага була на боці баг— ноїдів. Але відтоді становище докорінно змінилося. Тепер мисливці й дичина помінялися місцями.

Холлі піднялася парадними сходами, все роззираючись, коли б не зіткнутися з велетом-охоронцем. Із тим типом вона нізащо не хотіла мати справу. Якщо ті його товстелезні пальці стиснуть їй голову, капітан Холлі Куць відразу відійде у небуття, і ніякий захисний шолом не порятує. До речі, його ще треба знайти…

Нині просторий будинок більше нагадував мавзолей: у склепінчастих залах — жодної ознаки життя. Тільки зі стін витріщалися на ельфиню моторошні портрети, підозріливо поблискуючи очима їхнього нащадка, хлопчиська Фаула. Хай-но Холлі візьме знову свого «Нейтрино-2000» в руки, вона відразу оберне всі ці картини на попіл. Помста? Ну то й що? Помста цілковито виправдана, зважаючи на те, що їй, Холлі Куць, довелося пережити через цього негідника Артеміса Фаула.

Ельфиня швидко здолала сходи, що плавною дугою вивели її на горішній майданчик. Із-під дверей у кінці коридору сочилося трохи блідого світла. Холлі приклала руку до дерева і вловила легку вібрацію. За дверима щось діялося. Крики, хода. Ось затупотіло в Холліному напрямку.

Ельфиня відскочила від дверей і притислася до оксамитових на