Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пустоцвiт 📚 - Українською

Читати книгу - "Пустоцвiт"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пустоцвiт" автора Тимур Іванович Литовченко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 112
Перейти на сторінку:
государиня. Заспані фрейліни і лейб-медик поспішили вийти.

– Охорони це також стосується.

Солдати покинули опочивальню.

– Учора я скривдила тебе, друже мій, – мовила винувато Єлизавета Петрівна, коли вони залишилися самі.

– Але панночко моя дорогоцінна!..

– Не переривай, Олесеньку! Я тебе скривдила, а ти однак залишився вірним мені. Тому тепер я бажаю тільки з тобою поділитися думкою, що останнім часом так і гризе аж до самих кісток… Ці міркування виводять мене з рівноваги, штовхають на нерозсудливі вчинки! Я кривджу тебе, мої дії отруюють наші стосунки. Олесеньку, як же я винувата перед тобою!..

– Моя панночко, ви не просто моя дружина перед Богом – ви государиня російська, управителька могутньої імперії, тому…

– Я ж попросила не переривати мене, милий мій друже!..

– Добре, моя панночко, мовчу, мовчу.

Він приклав палець до губ.

– Отож, Олесеньку, я зайняла престол, злякавшись перспективи прожити життя в монастирі, куди мене грозилася заточити Анна Леопольдівна. А зійшовши на трон – увесь час думаю про спадкоємця…

Олексій не втримався, здригнувся. Зрозумівши хід його думок, Єлизавета Петрівна мовила розважливо:

– Ні-ні, Олесеньку, за характером ми обидва занадто м'якосерді. І я, і навіть ти… Тому зійшовши на престол, я одразу ж викликала з-за кордону Петра Федоровича. Царювати будуть його нащадки, так буде краще для всіх нас, повір!

– Ну добре, моя панночко, вірю, вірю…

– Мені ж не хочеться віддавати трон першому-ліпшому! Тому за дружину Петрові Федоровичу я й вибрала Катерину Олексіївну – ти знаєш, яка вона рішуча. Але великокнязівська пара добре влаштувалася: кожен живе своїм життям, робить, що хоче, а про державне благо ніхто з них зовсім не думає! Особливо ця мерзотниця: ти знаєш, що Кирилко ласий на жіночу стать, от і довелося запроторити його в Академію наук – аби тільки від палацу подалі, бо Велика княгиня неодмінно впіймала би братика твого меншого в любовні тенета. Вона взагалі зваблює кого завгодно, тільки не чоловіка свого законного! Якби Катерина Олексіївна, не дай Боже, народила дитинча від Кирилка – уявляєш, яке б горе сталося?! Але й Петро Федорович гарний: ця доросла дитина оточила себе собаками й моїми фрейлінами, через що успішно ухиляється від відвідувань опочивальні Великої княгині. Що робити, не знаю!..

«Нічний імператор» зрозумів, що тепер настала його черга говорити.

– Моя ненаглядна панночко, я думаю, усе розв'яжеться саме собою. Цілком згоден, Кирилка цій негідниці віддавати не слід: юний він надто, та й не для того народжений, щоб стати коханцем Великої княгині… Батько ваш, Петро Великий, неодмінно знайшов би йому наречену багату та родовиту, з родичами впливовими – тоді Кирилко остаточно при дворі зміцнився б. Завдяки Теплову він графом зробився, хоч і був пастушком. Якщо тепер наречену знатну підібрати – дитятки в них родовиті будуть…

– Вірно, друже мій Олесеньку, ой як вірно! Тільки от що відносно нареченої знатної скажу: добре б, щоб у Кирилка твого діточки принцами стали, та тільки принцес ми тепер по закордонню шукати не станемо! Тутешніми обійдемося, а то дивись, і мій нічний жах, не дай Боже, збудеться!..

– А що ж вам наснилося такого, моя ненаглядна панночко?!

– Ой, друже мій, і не питай краще! Не треба тобі цього знати, ні до чого воно… А до речі, от що ще хотіла сказати…

Государиня зробила невелику паузу й продовжила:

– Негоже принцам у хліву народжуватися, Олесеньку! Принци повинні в палацах зростати й виховуватися, тільки тоді вони будуть непідкупними, думатимуть день і ніч про те, як піднести свою державу… До речі, чи не пригадаєш, що я там під час поїздки нашої на Украйну твою рідну обіцяла – гетьманство відродити, чи не так?

– Так, моя панночко, ви саме це пообіцяли народові…

– А що там у Глухові: чи просуваються роботи?

– Ні, нині все зупинилося.

– Чому ж?! Що там трапилося?

– Гроші скінчилися, моя панночко – а без грошей як же?..

– На що ж була витрачена виділена сума?!

– На розробку проекту, яким керував Данило Дебоскет.

– Чи не той це Дебоскет, що є начальником Київського департаменту фортець?

– Він самий, государине-матінко.

– Чому ж мені не доповіли про те, що гроші скінчилися?!

– Захворіли ви, от і не наважилися турбувати Вашу Імператорську Величність.

Усім своїм виглядом імператриця зобразила невдоволення, потім мовила:

– Я накажу виділити гроші наперед, тільки б роботи в Глухові не припинялися.

– Дякую, моя панночко! – фаворит упав на коліна перед ліжком государині.

– Не варто подяки, друже мій… Потрібно все підготувати для відродження гетьманства – ти знаєш, як мене це турбує. Й надалі попрошу доповідати про будь-які затримки, як би я не почувалася, у якому б кепському настрої не перебувала.

– Навіщо вам це потрібно, моя панночко?

Єлизавета Петрівна оглянула «нічного імператора» оцінюючим поглядом. Чи пояснювати фаворитові справжню мету її дій, що полягає у створенні своєрідної «оранжереї», де можна виростити нову шляхетну династію, не гіршу від Романових, самий гідний спадкоємець якої у випадку відсутності діточок у великокнязівської пари займе трон Російської імперії? Васальна, однак на вигляд цілком автономна Гетьманщина на чолі з відданим Кирилкою підійде для цього якомога краще!..

То пояснювати чи ні?

Подумавши, імператриця вирішила втриматися від зайвих подробиць:

– Тут державний інтерес, Олесеньку. Не стану пояснювати всіх подробиць – ти просто знай, що я так хочу, і все тут! Хочу, щоб у братика твого Кирилка дітки були знатні й родовиті, при цьому державі Російській віддані. Хочу, щоб виховувалися вони у відповідних умовах. От і все, що тобі слід знати.

– Добре, моя панночко. Нехай буде, як ти того бажаєш!

– А поки що нехай Кирилко в Академії серед чоловіків учених посидить, розуму від них піднабереться… До речі, як там прізвище благодійника, що вам із

1 ... 51 52 53 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пустоцвiт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пустоцвiт"