Читати книгу - "Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр, Едуард Фікер"

Різко пахло емульсією, проявником. Поряд почулись голоси:

— Значить, немає?

— Поки що ні. Та й взагалі, навряд чи можна буде відшукати сліди.

Я відхилив штору. На стільці сидів Карличек, а перед старшим лейтенантом Скалою стояв чоловік, втомлений і спітнілий. Очевидно, він щойно повернувся після тривалого ходіння розжареними вулицями міста. Не важко було зрозуміти, що він із своєю групою чимало потрудився, розшукуючи Арнольда Фієдлера.

— Візьміть додатково кількох співробітників і продовжуйте пошуки, — наказав йому Скала. — Треба негайно допитати Арнольда Фієдлера.

— Для чого така поспішність? — здивовано повела очима тридцятилітня блондинка. — Адже все уладналось! А ті сім днів він мав право використати, як хотів.

— Ви помиляєтесь, пані Мілнерова, — невдоволено мовив Скала і перевів очі на мене.

Чоловік, якому Скала дав завдання продовжувати пошуки, миттю зник.

Пані Мілнерова (власниця досить романтичного імені Флора) в робочі години сиділа за столом у маленькій конторці, яку називали крамничкою. Там вона приймала замовлення. У неї було красиве, але пісне обличчя з рожевою випещеною шкірою. Вона прагнула підкреслити свою привабливість ще й одягом, проте їй бракувало смаку. Дорога літня сукня з багатьма зборками робила її огряднішою; помаду пані Мілнерова вибирала не з кращих — якогось заклично-бурякового кольору. Посилене піклування про зовнішність переходило в свою протилежність. Пані скидалася на папугу.

— Це пан Бочек, — відрекомендував мені Скала працівників фотографії, — заступник директора, ретушер. Пан Гадраба, — показав він на іншого чоловіка. — Працює лаборантом.

Бочек і Гадраба не знали, як їм реагувати на таку рекомендацію. Бочек навіть не вклонився. Йому було не більше тридцяти п'яти років. У полотняних штанях і голубій сорочці з короткими рукавами він був схожий на спортсмена, і в своїй уяві я ніяк не міг пов'язати його з ретушшю негативів.

Юліус Гадраба був одягнений у білий робочий халат. З-під нього виглядав застебнутий на всі ґудзики френч, а з-під френча — ще кілька теплих сорочок. На вигляд Гадрабі було більше п'ятдесяти років. Природа наділила його красивим, просто класичним профілем, але йому бракувало виразу мужності. Звичайно, в молоді роки це було помітніше, ніж зараз.

— Ще одного працівника цього колективу я, на жаль, відрекомендувати вам не можу, — сказав Скала, кинувши суворий погляд на Флору Мілнерову. — Він страждає хронічною хворобою не виходити на роботу.

Флора Мілнерова посміхнулася. Я удав, що не помітив.

— В такому разі запросимо сюди хоч би його батька, — промовив я. — Якщо ви можете когось послати, — мій автомобіль до ваших послуг.

Скала глянув на Карличка і подав йому знак.

— Поїдете ви!

Карличек рвучко підвівся з крісла і швидко попрямував до виходу, де мало не зіткнувся із співробітником групи, котрий саме заходив до кімнати.

— Ще одна несподіванка! — голосно промовив Карличек, зникаючи за дверима.

Співробітник доповів Скалі:

— В кімнаті для проявлення плівок і на складі все в порядку. Поверховий огляд пакетів з фотоматеріалами нічого не дав.

Юліус Гадраба злякано обхопив голову руками. Скала зрозумів його переляк.

— Не хвилюйтесь, — спокійно зауважив він. — Ця людина добре знається на фотосправі.

— Ми відрізали від фотоплівок і фотопаперів лише тоненькі смужечки, — відповів наш фахівець. — Все зроблено як слід.

— Я вважаю, що ви не мали права цього робити, — тихо зауважив Йозеф Бочек. — Оскаржувати наші дії може тільки ваш директор, — нагадав йому Скала. — Пане Гадраба, розкажіть нам ще раз про вашу зустріч з Арнольдом Фієдлером.

— Ще раз, панове? — здивувався він, притуливши руки до грудей. — Я попередив вас, що хвилювання завдає моєму здоров'ю чималої шкоди.

А що саме так хвилює вас? — здивувався Скала.

Ну, ця ситуація, коли…

— Пане Гадраба, ви ж не іпохондрик…

— Борони боже! — відповів вражено Гадраба, розвівши руками. — Він належав до тієї категорії людей, яким постійно здається, що всі навколо недооцінюють їхньої величі, і вони намагаються підвищити свою гідність театральними жестами.

— Значить, ви завбачили в цьому якийсь непорядок? — не здавався Скала. — Так чи ні?

— Вибачте, панове! Єдине, що мене вразило, — це така надмірна кількість працівників охорони громадського…

— Пане Гадраба! — урвав його Скала. — Замість того, щоб іронізувати, я б краще порадив вам подумати про ті непорядки, які існували на вашому підприємстві! Скажіть, будь ласка, де ви ще бачили, щоб службовець сам собі дозволяв тижневу відпустку, як це трапилось із Арнольдом Фієдлером, і, взагалі, ставився до своїх службових обов'язків так, як він? Ви згодні зі мною? А як дивитесь на це ви, пані Мілнерова?

Флора Мілнерова знизала плечима і нічого не відповіла.

— Байдикувати і почувати себе на висоті — завжди вважалося злочином, — продовжував Скала. — І його батько знає про це!

Щосуботи після дванадцятої Гадраба чекав директора ательє Фієдлера, а інколи, правда, досить рідко, і його сина, щоб обробити плівки, зняті на весіллях. Сьогодні директор щось довго не приходив. У нього клопоти з сином, це всім добре відомо… А за клопотами забудеш і про роботу…

Юліус Гадраба приготував ванночки й розчини. Приміщення було замкнене, але Бедржих Фієдлер мав свої ключі. Гадраба саме перевіряв, як працює полагоджений фотозбільшувач, коли почулися чиїсь обережні кроки. Хтось ходив по ательє, але то був не Бедржих Фієдлер, — Гадраба добре знав його ходу. Крім того, директор не став би нишпорити по всіх закутках у темряві.

Юліус Гадраба вийшов з лабораторії, сподіваючись, що Бочек забув якусь річ і тепер повернувся за нею.

— Хвилиночку! — перебив я. — Скільки у вас ключів від ательє, і хто їх має?

— У мене ключ лише від крамнички, — неохоче озвалася Мілнерова.

Йозеф Бочек мав вигляд спокійний і незалежний, хоч відчувалося, що процедура